Творчість

8.05. Вчора ми з Джередом були на відкритті Підземелля – четверте місто, побудоване нами. Там красиво. Все сяє. Неначе у печерах із золота і діамантів. Ми втекли з балу раніше. Але перед цим ми танцювали під нашу пісню. Джеред сказав, що це, мабуть, востаннє, доки не народиться дочка.

- Ні, ми ще танцюватимемо 10-ого, - відповіла я.

- А що буде 10-ого? – він скорчив таку міну, що я відразу здогадалася – грається.

- Ти не міг забути.

- Про що?

Я мало  не розсміялась – ні на мить не могла повірити, що він забув.

- Цей день багато означає для нас обох.

- А якщо я все ж забув?

- Тоді нагадаю: 10 травня ми одружилися.

Його обличчя розпливлося у посмішці щастя. Може, він перевіряв, чи я пам’ятаю. Але як я могла забути?

- І ти як хочеш, але танцювати будемо, - наголосила я. Бо це просто неперевершене почуття – танцювати з ним, відчувати його руку на талії, як він веде мене, як дивиться…

А ще пізніше я заговорила про старість. Тобто я почала розмову про те, що потрібно створити кодекс законів щодо співіснування Казки і Королівства годблінів, про міста. Та Джеред відповів, що нехай про це турбуються наші діти. Адже такого масштабного будівництва, як зараз не буде ще років з 50. Я швидко підрахувала, що тоді йому буде 95, а мені – 72. Я буду зовсім старою і, може, навіть, не доживу до того часу. А Джеред із його силою, що отримана від гоблінів, навряд чи хоч на 50 виглядатиме. Я сказала йому про це. Він же відказав:

- Я король гоблінів і маю силу гоблінів. Але ж і ти – королева гоблінів. Ставши моєю дружиною, ти також отримала цю силу. І вона буде з тобою завжди. І помреш ти тільки, коли сама захочеш.

- А старіти нам обов’язково?

- Обов’язково. Бо я хочу зустріти старість із тобою.

Врешті ми зговорились, що любитимемо один одного навіть старими.

Я щаслива. Пишу це не вперше і, сподіваюсь, не востаннє. Бути з ним поруч, засинаючи, бачити його обличчя, і, прокидаючись, - також. Коли він обіймає мене. Просто дивиться. Його голос…

Сьогодні вранці я повернулась на інший бік, відвернулась від нього. А Джеред не обійняв мене, як завжди. Він спав. Я взяла його руку і поклала собі на живіт.

- Я думав, що тобі це не подобається,  - прошепотів мені на вухо. А я думала – він спить!

- Звісно, мені це подобається. Хоч інколи і незручно, але я готова терпіти, тільки б ти був поруч.

Тільки б обіймав мене. Та цього я вже не сказала. Джеред і так все зрозумів.