Творчість

Сни кличуть до себе,

Кличуть у себе,

Звуть загубитись у мареві днів.

Хочеться вмерти…

І хочеться жити –

Бажання любити світ… 

(Далі вірш - за посиланням)

Не знаю, що ще додати до цього. Я не говорю про це із Джередом. Не хочу його засмутити. І він давно вже про це не говорив. Ми боїмося торкнутися цієї болючої теми. Прозорої стіни, бо знаємо – вона є. І нас розділяє. Я не хочу так жити!

Завела цей щоденник, щоб писати, яка ж я щаслива. З одного боку так і є. А з іншого – мені не дає покою ця стіна. І добре, що я можу хоч так виговоритися. Джеред прочитає цей вірш не раніше, ніж прочитає цей зошит. Говорила з Джередом з цього приводу. Вона порадила жити теперішнім. А що ж робити, коли я хочу тепер?! Бути повністю з ними. Без стіни. Думала, мене Джедія перетягне. Все дарма. Мої Дж: Джеред, Джедія, Джейк.

Може, поговорити із Джейком? Та що він може знати у свої 16?

Трохи легше стало, коли написала вірш. Але в душі все одно сидить оте темне, неприємне, лякаюче.

Я хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу туди, до нього!

І це – завжди зі мною. Знаю, у мене є три варіанти вирішення:

1. Змінити ситуацію. А як я її зміню? Мені страшно, що я божеволію. Та, якби я знала, що так стану ближче до Джереда, - заспокоїлась би. Кінчати із собою ж не збираюся;

2. Вийти із ситуації. Покинути свою сім'ю? Не хочу і не можу.

3. Змінити ставлення до ситуації. Тільки я не знаю, що і як змінювати. Вже раз змінила. А тепер…

Як же мені боляче! Як мені страшно! Самотньо! Я люблю тебе! Жаль, що почуття не можна просто кудись вилити.