Творчість

За 24 червня я писала про сварку з Джередом. Але не написала, як все вирішилось. Тож розкажу про це зараз.

Він дуже боявся (та й досі боїться) мене втратити – ту, кого любить і хто любить його. Не річ, не власність. Я тоді так відреагувала. Думала: якщо ревнує, то вважає своєю річчю. Але через кілька днів після сварки ми обговорили почуття одне одного. І мені стало зрозумілим, що ревнощі – це, в першу чергу, страх. У всякому випадку так їх переживає Джеред. Через якийсь час і він зрозумів, що крім нього, мені більше ніхто не потрібен.

У розповіді про наші стосунки з Джередом на весні 2009. Ми якось одночасно задумались над тим, щоб одружитися. Ми не обговорювали це, але обоє знали про що міркуємо. А тоді якось так вийшло майже спонтанно, і ми почали планувати весілля. Дату призначили на 10 травня. І я зіпсувала настрій і собі, і Джереду у цей день. Він дещо мені пообіцяв і не зробив. Я дуже сердилась і вимагала, щоб він виконав це негайно. Навіть думала відкласти весілля. Та хіба так легко відкласти весілля короля? Врешті ми одружились, дуючись одне на одного. З моїх друзів нікого не було на весіллі. Я не хотіла, щоб вони там були. І ціла купа гоблінів, мавок, кентаврів, водяних істот… Вони присягли мені на вірність. І я стала повноцінною королевою гоблінів. Саме весілля проходило приблизно так, як описано у «Верес». Нас одружив Лісовик.

А потім ми помирились. Я наплювала на те, що мені було потрібно (так здавалось тоді) і вирішила, що Джеред важливіший. В той час ми не змогли поїхати на медовий місяць.

У липні з'явився Майкл. А в серпні я до нього поїхала. На диво, тоді Джеред майже не ревнував. Потім я повернулась. Ніч свого повернення я описала.

Мені так хотілось дитину! І я набридала Джереду цим. Робила боляче, адже не могла тут завагітніти. Ми обоє це знали.

Десь в середині серпня ми відправились на море. Чорне. І провели там більше трьох тижнів. А, коли повернулись, я й завагітніла. Цілий місяць чекала, щоб пересвідчитися, що не здалося. І врешті сказала Джереду. Боялась, що він любитиме дитину більше за мене.

А в жовтні ми знову посварились – все через те, що й навесні. І я на два тижні втекла. Уявляю (а, може, й ні), як переживав Джеред. Врешті я зрозуміла, що без нього не можу жити. І нехай він не завжди виконує обіцянки, я люблю його і він мені потрібен. Я пробачила те, чого раніше ніколи не пробачала. Його любов для мене важливіша за увесь світ.

Я повернулась. І ми домовились,що він ніколи більше мені нічого не обіцятиме. Зробить – то й зробить. А ні – то й ні. Тільки без обіцянок. Хоча все одно – я просила якісь дрібниці, а він обіцяв. І виконував. Попросила багато снігу взимку. І перший сніг як випав в середині грудня, так і пролежав аж до квітня.

До речі, ім'я Джедія – складене з наших імен слово. Цю ідею я взяла зі «Світанку».