Творчість

Я скачала книги, які читав той, про кого хочу написати. Керуак пише так заспокійливо. Може, і підсіла б на нього, якби познайомилась з ним років в 12. Та це так. У мене просто з голови не виходить. Постійно думаю. Сьогодні з'явилося відчуття, що вже можу писати. Сподіваюсь, це припиниться, коли напишу. А то – ніби Джереда зраджую.

Написать щось про нього? Що? Що я вкотре сказала, що мене бісить прокидатися самій? Чи що люблю його? В нас нічого особливого не відбувається. В Джедії почав змінюватися колір очей. Вона вже стоїть. Скоро почне ходити.

Читала інтерв'ю Боуї. В 97 його наче муха якась вкусила – це ж треба так насміхатися з людей. Імейл не дає! Та зараз при бажанні можна дізнатися і імейл, і адресу, і номер телефону. І в Лондоні, і в Нью-Йорку точно знають, де він живе. Бережеться. Саме тому виникла ідея зробити з його пісень біблію у майбутньому. Йому це навряд чи сподобається. Але мені все одно. Я – не він. І я не зобов'язана любити те, що любить він. І робити те, що робить він. У мене своє життя, своя мова, свої уподобання. І що ж зробиш, що я не люблю Low, а обожнюю Hours? Я – це я. І ніхто не зобов'язаний бути таким, яким хтось хоче його бачити. А ще Боуї справжнісінький брехун. Переконання можуть змінюватися, але не факти минулого! А в нього в різних інтерв'ю по-різному описані одні й ті самі події.

Хоча за його голос можна все це забути. І за ці слова: «Мы женаты? – Дважды. Первый – потому что это для нас ничего не значило. Второй – потому что значило все.»

Я боялась вірити в любов. А тепер вірю. Завдяки йому вірю. Відчувається, як він любить, як люблять його. І – щастя. Тепер знаю – все це є. Все існує. І не зраджує він їй.