Творчість

Давно не писала. Та й не було про що. Хоча й зараз особливих подій – нема. На минулому тижні Джеред подарував мені чорні троянди:

When you're sad, and no-one knows it 

I'll send you black roses 

When your heart's dark and frozen 

I'll send you black roses

Джеред тепер майже весь вільний час сидить над англійською.

Джедія росте. Завтра їй буде вже аж півроку.

На Новий рік ми збираємося до Джейка.

Я остаточно вирішила відмовитися від трону Казки. Навіщо він мені зараз. Та й потім навряд чи знадобиться.

Насправді мені дуже важко. Я вчусь на двох факультетах, пишу наукову роботу, працюю, щось намагаюсь писати, являюсь королевою, дружиною і мамою. Сьогодні зранку подумала про самогубство. Навіть вирішувала,як краще це зробити. Жахливо усвідомлювати, що  в тебе немає часу не те, що на себе чи близьких, а взагалі – нема. Що я не можу дозволити собі навіть простенької застуди або нервового зриву, що відчуваю – уже близько.

У мене проблеми на Землі. Дуже великі. Я не в силах їх вирішити. Джеред підтримує мене. Хоч і він не знає, до якої міри все погано, і як я про це переживаю.

Я люблю його. Буквально на днях подумала – як мені з ним пощастило. Я завжди це розуміла. Але інколи це розуміння гострішає. Кілька тижнів тому я до Джереда майже нічого не відчувала. А тепер от. Любов же не може завжди залишатися на одному рівні: вона то меншає, то більшає. Хоча інколи такі коливання лякають. Чомусь вчора подумалось про те, що я ні за що не ляжу в ліжко з іншим. Подумати тільки – я вже два роки ні з ким, крім Джереда не цілувалась. І мені цього не хочеться! І я його люблю.

Наскільки недосконала мова: так важко виразити, що ти відчуваєш. «Мысль изреченная есть ложь.» Хіба ні?

29-ого випав сніг. Я згадала Антона і розплакалась. А ще – написала казку, яку назвала «Заповіт». Це мій заповіт, коли помру.

Мій темний ангел зі світлою душею.

І я вже давним-давно не бачила людей. Ну, крім моїх Дж, звісно. Допишу і подзвоню Сарі, щоб написати відмову від трону.

Помітила, що зараз пишу багато чого такого, що не можна показувати Джереду. Як от – той Заповіт. Я сама цього боюсь, і, мабуть, через те багато перекладаю.

Джеред запропонував вернуть Тошку. Та я відмовилась. Дурна? Але ж і цей Тошка теж колись помре. І це буде ще болючіше, ніж тепер. Який дурень сказав,що час лікує? Та е лікує він нічого! І нічого не забувається. Просто відходить на другий план. Але воно завжди є. І час від часу застилає увесь світ.

Один намек, пустое слово

Страданье старое вернет

С прошедшей горечью. И снова

Больное сердце изгрызет.

Багато віршів? Не можу інакше виразити те, що думаю і почуваю. Це описувати дуже довго, незрозуміло. І все одно не опишу всього. Тютчев і Байрон були праві. І тепло-чорна музика The Rasmus.