|
Одного сонячного літнього ранку, високо в небі, за хмарами, народилася дівчинка бездоганної вроди. Її батьки – Весна і Мороз – раділи своєму щастю. Доньку назвали Снігурочкою. Та потім засумували: вони не могли дати їй обіймів, поцілунку, бо вона – безтіла. Весна і Мороз мали тіло, бо колись самі були людьми, а їхня дочка – ні.
Тож вони вирішили відправити Снігурочку на землю. Доки батьки дівчинки шукали найкраще місце, настала зима. В той час якраз жила молода сім’я, в якої не було дітей. Чоловік і дружина вийшли одного разу на подвір’я і зліпили зі снігу собі маленьку дитинку. Пограли з нею трохи і пішли в дім.
А зранку їх розбудив плач дитини. Вони вискочили з будинку й побачили – там, де вчора лежало зліплене ними дитя, тепер заливалася сльозами маленька дівчинка.
- Наша Снігурочка ожила! – раділа жінка.
- Тепер і в нас є дочка, - говорив її чоловік.
Вони забрали її в дім, нагодували, вклали спати.
Росла собі Снігурочка, з кожним роком роблячись все красивішою. Тільки не любила вона вогню, не підходила близько до тепла. Їй подобалася зима і весна, не боялась морозу, холоду. І могла цілий день бігати по сніжку.
Це дивувало людей – інші ховаються від морозу і бурану, а Снігурочка, навпаки, вибігала з дому. Дивним це здавалося і самій дівчині.
Одного разу пішла вона до лісу, де саме прогулювався західний вітер – Істр. Побачила вона його і закохалась. І вітер полюбив Снігурочку. Вони зустрічалися майже кожного дня. Вітер розповідав дівчині про небо, як там живеться. І Снігурочка слухала його, затамувавши подих, і все це їй здавалося знайомим. Істр запитував, чому вона бачить його. Та не могла відповісти на це. А ще - вони не могли доторкнутися одне до одного. Вітер міг лоскотати її, розчесати волосся. Та її рука проходила повз нього.
Це набридло Істру і він пішов до Старого ворона, спитати, що робити.
- Я знаю відповідь на твоє питання. Але ти маєш дещо зробити для мене – і тоді я тобі все розповім.
- Що зробити?
- Тут вже давно не було дощу. Моє пір’я висохло і стало сірим. Принеси сюди хмари, нехай проллється вода.
Вітер зробив все так, як просив Ворон. І під шум дощу розповів старий птах, хто справжні батьки Снігурочки і як їй звільнитися від тіла. Подякувавши, Істр відправився до своєї коханої.
Вони сиділи на краєчку лісу і тихо перемовлялись.
- Ти не знаєш, але ти – дочка Мороза і Весни. Коли ти була немовлям, вони послали тебе на землю по тіло, - казав Вітер.
- Навіщо?
- Кожен із нас має тіло, щоб ми могли відчувати, щоб не були просто частинками повітря.
Трохи помовчавши, Істр продовжив:
- Я знаю як звільнити тебе від смертного тіла. Ти хочеш цього?
- Так, - не задумуючись випалила дівчина – заради коханого дівчина згодна на все.
- Скоро Івана Купала. І люди розведуть вогонь, будуть через нього. А ти повинна стрибнути у саме вогнище. Тоді твоє тіло розтане і ти станеш вільною.
За кілька днів настав вечір Івана Купала. Снігурочка обняла батьків і пішла з подругами до вогнища. Стали всі через вогонь стрибати. Підійшла черга Снігурочки. Плигнула вона – і не долетіла. Зачепив її вогонь і почала танути, заливаючи водою багаття. Злякались люди, потікали. А Снігурочка чим більше танула, тим легшою ставала. І, коли жодної краплі води не залишилось, піднялася в небо. Її підхопив західний вітер і вони разом полетіли до палацу, що на білій хмаринці.
Незабаром справили весілля.
| 
