Творчість

Весна, мабуть, заспала. Чи, може, зима не хотіла віддавати керування землею. Та весь березень – сніг, холод, завірюхи. Але, нарешті, весна перемогла: сонце припікало так, що за тиждень сніг повністю розтанув. Все росло просто на очах. Ось скоро вже й каштани зацвітуть… Та одного ранку все змінилося: зникло сонце і тепло, небо стало сірим. За вікном щось забіліло. Що це? Дерева скидають свій цвіт? Ні, це сніг. Білий посланець зими. Він танцює разом з вітром у повітрі, тихо лягає на зелену траву, сині фіалки та квіти абрикосів. Зима повернулась! Та тільки на день. Завтра буде дощ чи світитиме сонце. Але цей день  - зима забрала у весни. А, можливо, - просто з нею домовилася. Бо весна – примхлива дівчина, яка посміхається сонцем чи плаче дощем, дає життя, а потім його забирає.

Я йду по вулиці, а сніжинки летять до мене, падають на обличчя, волосся, сідають на долоні. Тихо – всі злякалися холоду і снігу. А я йду далі. І в мене посмішка на вустах.