Творчість

Вітер дуже гордився своєю свободою. Міг полетіти, куди хотів, нікого не боявся, ні за що не відповідав. Вітер пишався своєю владою. Розганяв хмари, ламав дерева, руйнував усе, що хотів.

Вітер, будучи вільним, залетів у місто. Зривав останнє листя з дерев і розкидав по вулицях, нагнав хмар і заховав сонце. І сміявся над нещасними людьми, які залізли в клітки-квартири і прив’язали себе до інших, відмовившись від свободи.

Вітер сів на гілку. Від цього вона стукнула у вікно. Йому це сподобалося і він розгойдав її. У вікні помітив жінку і чоловіка, які схилилися над дитинкою років двох. В їхніх очах читалися ніжність і любов. І зрозумів тоді вітер чому люди залізли в клітки, зрозумів, що не клітки це зовсім, а – дім.

І страшно завив. Його ніхто ніколи не любив і не полюбить. Він кинув у вікно гілляку, розпалив грозу. Заглянув ще раз: мати й батько заспокоювали дитину, розказували казки. Вітер кинувся вгору і впав на асфальт. Та він не міг умерти. І тоді прокляв свою свободу, і владу, і безсмертя, що не могли дати йому любов.