Творчість

Осінь йшла по землі. Вона ходила по світу, незважаючи на те, чи її тепер пора. Ось і зараз Осінь йшла серед Літа, а Вітер ніс за нею шлейф – її запах, аромат прохолоди.

Нарешті Осінь вступила у своє володіння землею. Тихою легкою ходою вона зайшла у Вересень. І він біг за нею, ладен виконати все, що накаже. Осінь ще дарує тепло, щоб тварини закінчили свої приготування до Зими, щоб люди дозбирали урожай. Ще тепло, та зранку добре відчувається запах Осені – запах свіжості і холоду. А під кінець місяця Вересень розливається дощами, бо знає – скоро йому доведеться піти, а Осінь залишиться.

На зміну Вересневі прийшов Жовтень, принісши з собою фарби. Осінь почала розмальовувати листя дерев і кущів. Починаючи знизу і поступово піднімаючись. Незабаром усе палахкотить барвами: червоними, жовтими, оранжевими, брунатними. І лиш де-не-де видніється зелень. Хто б упізнав зараз у золотоволосій красуні маленьку берізку, що весною вигравала смарагдами? Або в’яза – тепер червоного, як захід сонця. Чи ясокора в одежі кольору стиглої пшениці.

Десь із середини місяця дощі припиняються і настають останні сонячні дні. В цей час, коли ліси і парки вбрані як на свято, починається Осінній бал. Вітер зриває листя. З ледве чутним шурхотом воно відривається від гілок і поволі лягає на землю яскравим килимом, щоб зігрівати її до першого снігу. Та не всі підкоряються такій долі. Он ті двоє червоних – вони щойно зустріли одне одного, покохали на все життя. Але Вітер не слухає їхніх благань і кидає їх вниз. А той жовтий кленовий лист то припадає до землі, то знов тікає від неї. Щось загубив, щось забув, щось шукає. А цей зелений. Його обпалило місячне світло і він не зміг змінити колір. І вважав, що ще літо, бо залишився  таким, як і раніше. Тільки коли Вітер поніс його далеко від рідного дерева, лист відчув запах Осені – запах холоду, свіжості і опалого листя. І зрозумів – Осінь прийшла.

А далі з’являється Листопад, що несе із собою важке вицвіле небо, голі віти дерев і ридання дощу. Він не завжди був таким. Колись Листопад закохався у дівчину. Кидав їй під ноги жовте листя, роздавався грозами їй у вікно. А вона не зважала, бо навіть не знала про його існування. Вона вийшла заміж за іншого і прожила з ним спокійне життя. А Листопад став голим пустим, сірим і безнадійним. Та разом з ним прийшли хризантеми. І вони своїм теплим золотом радують очі та тихо чекають першого снігу. А коли він приходить, Осінь віддає землю Зимі, залишивши все ж свій аромат – запах свіжості, холоду, опалого листя і хризантем.