Творчість

Вчора я їздила до Фібі. Вони нарешті вирішили, як назвати дитину. Я хотіла обговорити з нею ритуал заручин. Ми зупинились на тому, що його проведе її бабуся 10-ого травня. Фібі побачила, що  не дуже горю цією ідеєю, спитала чому. Я і розказала про ситуацію з Джередом, про свої страхи і бажання. Хочу бути з ним завжди і всюди, прожити все життя разом. Тільки ж іще існує Земля, яку я не можу покинути. Не можу померти або збожеволіти. Тут люди, які мене люблять! А сама без чоловіка на Землі я жити не зможу. Та і не захочу. А це ранить Джереда. Йому буде боляче. Йому і зараз не солодко, коли він думає (впевнена, що він час від часу до цього повертається), що я колись покину його, що наше щастя не вічне. Наша любов має лиш кілька років. І то – максимум.

Ми поговорили и зійшлися на тому, що я вже колись вирішила – жити зараз, не заглядаючи у майбутнє. Сказати-то легко. Але я все одно відчуваю це майбутнє. Воно завжди поруч, як тінь. І як минуле. Тільки чомусь про минуле забути легше.

Коли повернулась від Фібі, повідомила Джереду, що в середу у нас хрестини: я хрещу малого Фібі.  Після цього ввечері ми зможемо повернутися в Королівство гоблінів. Хоч мені й не дуже хочеться. Я люблю Королівство гоблінів. Але так скучила за Фазаном. Зараз вперше за два роки бачу, як розгортається весна вулицями мого міста. Хоч і знаю – така сама весна і в Місті гоблінів. Тим паче – у мене залишилось трохи більше місяця. А стільки всього треба зробити! Купити коляску, колиску, одяг, іграшки, знайти няньку. Крім того, 1-ого травня – День квітів.

Я розповіла Джереду свої ідеї. Здається, йому сподобалось. По-перше, біля кожного міста – скульптури із живих квітів, картини, пейзажі. По-друге, в самих містах – галереї і виставки квітів… По-третє, відкриття Великого саду. А ще ми говорили з ним про ритуал заручин. Вирішили, що непотрібно багато людей. Нехай це буде тільки між нами. Я уявила, що буду в білій сукні із завищеною талією і тонкими бретелями. А поясок під грудьми – сріблястий. Біло-срібні босоніжки на низькому каблуку. Волосся підібране вгору, прикрашене місячними каменями. Щодо інших прикрас – поки що не знаю.

Сьогодні я прокинулась рано. Джеред ще спав. Який у нього спокійний, розслаблений вигляд. Неначе і не король. Я зібралась і пішла на пари. Дорогою думала, як дещо змінилось. На самому початку Джеред зіскакував з ліжка ні світ, ні зоря. І – або будив мене, або я прокидалась в порожньому ліжку. Навіть не знаю, що гірше. Тепер же він спить довше. Раніше він ледве витримував біля мене до 10-тої ранку. Зараз же – навпаки. Я схвачуюсь рано, а він ще досипає. Які йому сни сняться? Колись питала про це, але Джеред не захотів говорити. Це його сни, його душа. Але через них можна багато чого дізнатися про людину. Я ж Джереда не знаю. Відчуваю його: що йому подобається, що – ні; чим можна завдати йому болю, а чим – порадувати; розумію його. Але – не знаю. Навіть не знаю його улюблений колір. І все одно люблю.

Зараз ще приходять думки, що він подарує мені на річницю. І що подарує потім, на народження Джедії. Знову прикраси? Чи якусь книгу? Чи фільм? Чи іграшку? Сподіваюсь, він мене здивує.