Творчість

На днях я знайшла запис, якому вже рік. Перенесу його сюди, в щоденник.

Збиралась потроху розповідати свою історія. Нашу історію із Джаредом.

Закінчила на тому, як танцювала з ним. І про мої «перебіжки» від Майкла до Джереда.

Восени 2005 ми вперше зайнялися коханням. Тільки мотивація була в мене дивна. Не та, що зазвичай змушує людей зазвичай лягати в ліжко. Мені подобалось із Джередом розмовляти. За короткий час він став мені другом. Ми могли годинами розмовляти: про світ, культури, про нього і мої проблеми, враження, переживання. Коли я була в Місті Гоблінів, то часто спала разом з ним. Просто спала. Тільки тепер розумію, як важко йому було стримуватись. Якось мені стукнули в голову слова із Біблії «пізнати дружину». Пізнати і кохати в Біблії – це одне й те саме. І я думала, що коли пересплю з Джередом, то краще пізнаю його. Якийсь час мене ще стримувала думка, що так можна втратити друга. А потім плюнула на це.

 І це сталося. Який він був ніжний! На той час Джередове тіло мені не подобалося – сухе, худе… Звикла до підкачаних, м'язистих. Я мало його обіймала, цілувала. Але побачила, який він сильний. Не розчарувалась. Мені, навпаки, сподобалось. І захотілося ще. Друга не втратила. Ми й досі розмовляємо.

Так продовжувалося весь наступний рік. Я розривалась між Джередом і Майклом. І тепер в Місті Гоблінів ми займалися не тільки розмовами. По суті це не була зрада Майклу – ми розставалися.

А потім я вийшла заміж за Майкла. І все припинилось. Майже. Ми тепер рідко бачились із Джередом.  І не спали разом. Але як же мені хотілося! Та при цьому не хотіла зраджувати Майкла. Сьогодні мені дійшло, що все-таки я його зраджувала. Офіційно важко це назвати зрадою. Хоча… Ми з Джередом видумували стільки способів втамувати наше бажання без власне контакту статевих органів.

Врешті Майкл зник. Тоді - з'явився. Я й ніби простила, але… Повністю заспокоїлась лише, коли помстилася йому – переспала з Джередом. Він і досі не знає, чому я тоді йому віддалась.

Джеред, якщо ти читаєш це, пробач. І за перший раз, і за це. Мене тягнуло до тебе. І поступово закохувалась. Це була моя свідома мотивація. Але що лежало за нею я й досі не знаю. І зараз я люблю тебе.

Довго з Майклом я не змогла бути. Ну не можу я пробачити зради! Та все ж мені здавалося, що люблю його. Я помстилася йому ще раз – з МД. А цього я не робила року так з 3 чи 2. Влітку. Мені робили операцію. Майкл знав про це, але навіть не подзвонив, не спитав, як я. (Хоч серйозного нічого і не було). Але ж він мій чоловік! Був. А МД подзвонив. І навіть приїхав. І тиждень був зі мною. І ми переспали. Давно я такого не відчувала! І так хотілось повірити, що він любить мене, що я йому потрібна… Та за три дні розум взяв під контроль серце, і я повернулась до Майкла.

Тільки пробачити так і не змогла. Але думала, що люблю. А ще – було його жаль. Він важко сходиться з людьми. І,якщо покину його зараз, то пройде кілька років, перш ніж він когось собі знайде. А йому ж на той час було вже 43. І я прожила з ним ще рік. Але вже будучи із Джередом. Ми не спали. Він ніяк не міг зрозуміти – чому в червні можна було, а тепер – ні. Мені хотілось. Та не хотілось зраджувати Майкла. Та ми майже не жили разом, а коли й були вдвох – майже не спілкувалися. Може, я й досі б була з ним, якби не Джеред… Про це – потім колись напишу.

А те, що відбувається зараз: ми досі відпочиваємо на морі. Кілька разів нас навідував Джейкоб. Джедія вже перевертається і постійно всміхається. Я збираюсь запросити в Казку Сойєра. А поки що – ніяких турбот і справ.

Серпень 2009 року. Пишу, як писалося, - без перекладу.

Я сегодня вернулась. Всю неделю, общаясь с другими, встречаясь с известными людьми, думала о нем. О ком никто из этих людей не слышал. А моя душа рвалась к нему, в его объятия. И с каждым днем все мрачнела. И сама собой напрашивалась ассоциация с сорванным цветком.

Вернулась. И обняла его. Как я соскучилась!

Мы лежали в постели. Моя голова – у него на груди, а рука – на плече. Джеред обнимал меня. А потом я перевернулась. Легла спиной к нему. Он прижался ко мне и обнял.

Я слышала его дыхание и была не в силах снять его руку, уйти в другую комнату. И сдерживала рыдания. Но слезы оказались сильнее, и звук просачивался сквозь сжатые губы.

- Ты плачешь?

Джеред повернул мое лицо к себе, прижал к груди.

- Что случилось? Тебе что-то приснилось? Или я тебя чем-то обидел?

- Это от счастья.

- От счастья так горько не рыдают.

- Не спрашивай меня. Это неважно.

- Неважно было, если бы я не видел твоих слез. Говори. Ведь я все равно узнаю.

Рыдания закончились, но слезы еще оставались на щеках.

- Я плачу от счастья, что ты со мной. Я целую неделю думала о тебе. Так скучала! И только сейчас поняла, что влюбилась в тебя до умопомрачения. И я рада, что так тебя люблю. И боюсь тебя потерять. Мне так хочется быть с тобой полностью. Ты себе представить не можешь, сколько раз я на Земле говорила: «Пусть гоблины придут и заберут меня.» Сколько просила: «Король гоблинов, забери меня к себе.» Знаю, ты говорил – что-то не отпускает меня. Но сейчас я больше всего на свете хочу быть с тобой.

Он притянул меня к себе. Мы несколько минут молчали.

- И все же тебя что-то держит, - сказал Джеред.

Я немножко подумала.

- Да, коты. Я не могу без них. И сюда забрать не могу.

- И так будет все время. Уйду эти – придут другие. Не могу же я их убить. Ты бы меня считала ублюдком.

- Мне жаль, что на Земле нет такого, как ты.

- Что-то всегда будет держать меня здесь, тебя – там.

Я посмотрела ему в глаза. Наверное, что-то было в моем взгляде, что Джеред сказал:

- Ты думаешь, тебе станет легче, если я не буду молчать? А я тоже тебя люблю до сумасшествия. Люблю так, как… И я знаю – я у тебя не последний. Думаешь, мне легко показывать, что я понимаю и принимаю твою свободу? Делать вид, что мне все равно? И поэтому я ревную к каждому новому мужчине здесь или там. Я боюсь тебя потерять. Очень боюсь. И ты не представляешь, как я хочу, чтобы ты была со мной, ждала меня. Нарожала мен детей. Или хотя бы одного ребенка. Хочу, чтобы мы состарились вместе! Только знаю – это невозможно. Так зачем же думать об этом?

- А я почему-то все чаще об этом задумываюсь. Может, это предчувствие.

Мне показалось, он согласился со мной.

- Но я не твоя последняя любовь, - постарался утешить меня.

- Надеюсь, что я тоже не твоя последняя любовь.

Я легла ему на грудь и рукой перебирала его мягкие волосы.

- Прости, - сказала я.

- За что?

- Что ты влюбился в меня, а я – в тебя.

- Никто ни в чем не виноват. Я счастлив, что сейчас ты со мной и что я знаю тебя.

- Я тоже. Знаешь, я еще не до конца в тебя влюбилась. Я еще могла бы тебя разлюбить. Убежать от тебя и все. Но я хочу быть с тобой. Хочу быть на закладывании фундамента и открытии города. Мне нравится это так же, как и танцевать с тобой, и заниматься любовью.

- Тогда давай наслаждаться тем, что есть сейчас. И забудем, что существует завтра.

13.08. Хочеться так багато написати, розказати. А по суті – писати нічого. Абсолютне задоволення. Кайф. Джереду дуже подобається все це. Ми сьогодні заснули десь біля шостої ранку.

Вчора вночі Джеред ніс мене на руках. До цього він жодного разу так не робив. Дивно те, що мені цього і не хотілося. Але як приємно було так пригорнутися до нього.

Ми прокинулись (точніше я прокинулась) біля 12-ої. Зробила каву і до кави. А потім провела рукою по Джередовій щоці, поцілувала і прошепотіла на вухо:

- Пора вставати, сонечко.

Він щось мугикнув і далі спав. Тоді поцілувала в губи і сказала:

- Вставай. Я тобі каву принесла.

За кілька секунд відкрив очі.

Я не знала, яку каву він любить. Дружина після року життя разом не знає, яку каву любить її чоловік! А Джеред любить чорну з однією ложечкою цукру.

Потім – пішли до Джедії. А опісля – на пляж.

Ще скажу, що 21-ого Сара виходить заміж. А 28-ого день народження Майкла. І ми з Джередом вирішили все-таки завітати до нього.