Творчість

У Місті Гоблінів сьогодні – фестиваль Елю. Величезний ярмарок і кілька видів елю. До цього дня я ніколи його не пробувала. Гоблінський ель зовсім не схожий на звичайний. Він солодкий, трохи густуватий, майже не п'янить. До того ж його можна пити (в невеликих дозах) вагітним і тим, хто годує.

Я вже кілька днів думаю про те, щоб відмовитися від титулу королеви Казки. Передати його Сарі. Але перед цим зробити Королівство Гоблінів незалежним. Завтра ми із Джередом підпишемо угоду про це. Щодо від мови від титулу Джеред вмовив мене почекати, не поспішаючи про все подумати.

Мені сьогодні снився дивний сон. Його більша частина навіяна навчанням. Але дещо стосується… Чогось іншого. Я живу в гуртожитку. Треба йти до театру. Я не хочу. Вертаюсь до гуртожитку. Там вахтер – сивий чоловік, тучний, - ставить мені в заліковку відмітки про заліки і екзамени. Я його обманюю, що збираюся піти до театру. Я піднімаюсь сходами. Ще живу з кошеням. Думаю, що потрібно дати йому води. Сходи дивні. З кожним поверхом все не зручніші. Нерівні. Перила де є, де нема. На 6-ому поверсі вони взагалі зникають. Східці мають вигляд вигнутої дуги. І шатаються. Я проходжу по них до середини. Але стає так страшно, що сідаю на них, руками намагаюсь триматись, щоб не впасти. І кричу щось про те, що мені страшно, я не можу йти далі, і прошу мене зняти. Мені так страшно, що думаю тільки про це і мені все одно, що про мене подумають інші. Жахливе відчуття страху.