Творчість

У тронній залі замку у Місті гоблінів висить мій величезний портрет. Я там з розпущеним волоссям у темно-синій сукні стою біля каміну. А біля моїх ні – жовті хризантеми.

Чомусь згадалось…

Художник - Даніель. Тепер уже – мер Маріно. Це було минулої осені. Я вже була вагітна. На першому місяці.

За останні дні ми, мабуть, разів два згадували з Джередом серпень 2008. Коли я остаточно вирішила залишитися з ним. Я писала, що все-таки повернулась до Майкла. І потім ще була з ним. А потім почалась війна у Грузії. Мені стало страшно. Це так несправедливо! Росія не мала права вмішуватися у внутрішні справи Грузії. І це так близько до України! А якщо Росія вирішить, що так можна вчинити і з Україною? Це ж моя рідна країна!

Я попросила Майкла залагодити це. Він поїхав. Ну, а я кинулася до Джереда. Мені було страшно, а він завжди заспокоював. З ним я завжди почуваюся в безпеці. Ніяких змін у Грузії не відбувалося. Джеред бачив, що мене щось непокоїть. Я й розказала про Грузію і війну. Він запропонував свою допомогу. Погодилась, але не повірила. Майклу там нічого не вдається, а Джереду тут вдасться? Джеред сказав, що за тиждень війна припиниться. Я не вірила, але рівно через тиждень Росія вивела війська з території Грузії.

Мала повертатись до Майкла. Джеред не хотів. Говорив, що я не люблю свого чоловіка, що тут мені краще. Але мені було настільки жаль Майкла, що це заглушало інші почуття. І тоді Джеред «зґвалтував» мене.

Я писала, що на той час ми не займалися сексом як таким. Але робили інше, щоб отримати задоволення. В ту ніч все почалося, як зазвичай. Тільки Джеред попередив, що хоче всього. Я ж – ні. Він пестив мене, довів до божевілля. Звісно, мені хотілося. Та зраджувати Майкла… Я противилась, скільки було сил. Тобто – не кричала і не виривалася. Боролася зі своїм бажанням. Джеред цілував мене, гладив. А потім силою розвів мої ноги і увійшов. Після цього вся моя боротьба закінчилася. Пізно боротися. Можна насолоджуватися разом з ним.

Я ще довго жартувала, що він мене завалував. Хоча насправді все було зовсім не так. Ніхто мене не змушував, не бив, не в'язав. Джеред просто показав мені те, чого я дійсно хотіла.

І я залишилась в Місті Гоблінів. Більше Майкла жодного разу не бачила.

4.09. Сьогодні ми повернулися додому. Ми були на Сариному весіллі, дні народженні Майкла. Вдома – Осінь. Я так люблю Осінь! А ця погода? В четвер півдня – тепло, світить сонце. В три – ливень з градом. А в п'ять – знову сонце і райдуга.

Я абсолютно щаслива. Спокійне, умиротворююче щастя. Такою щасливою я була в кінці квітня, коли ми були у Фазані. Зараз часто думаю, що мені пощастило з Джередом. Я його люблю. А він мене. Не обмежує мою свободу. Звісно, хотів би засадити мене під замок, щоб ніхто, крім нього, не бачив. Але знає, що навряд чи так я буду щасливою. І я хочу, щоб він завжди був поруч. Але ж він – король. В нього ціла купа справ.

Я люблю його. Люблю Джедію. Я – щаслива.