Творчість

Я повинна була написати ще тиждень тому. І час був, але не було бажання. В минулу п’ятницю у нас були співбесіди з няньками. Прийшло їх бозна-скільки. Я ще ввечері жалілась Джереду, що не знаю, як вибрати няньку. У мене занадто багато вимог і я не знаю, як їх перевірити.

Було багато таких, які нічого не знали про дітей, або ті, хто ставився до дітей, як до речей, або малоосвічені. За шість годин, що ми говорили з ними, я ніби обійшла місто пару раз. Врешті сказала, що на сьогодні досить. Нехай прийдуть завтра, в понеділок. Мене розбирав відчай. Бажаючих виявилося дуже багато. А як в них розібратися?

Ввечері, коли вже лягали спати, у мене з’явилася ідея. Джереда виховували гобліни – освічені, добрі, розумні. Я попросила розповісти про них. Їх звали Горін і Бета. Гувернер (вчитель) і нянька. Вони звідкись прийшли. Були порівняно високими – більше метра. Я загорілася бажанням знайти таких же гоблінів. Не єдиними ж були Горін і Бета.

Джеред зрозумів, що не відмовлюся від свого задуму. В суботу зранку він мені повідомив, що шукати їх не треба. Він знає, де живуть такі гобліни. На півдні біля гір є ще одне місто. Там і живуть. Я про нього ніколи не чула. Джеред не хотів про це місто згадувати. Він розказав, що жив у двох містах – півроку в одному, півроку в другому. Але Горін з Бетою були родом з того південного міста. Саме його Джеред вважав своїм домом, та після смерті гоблінів – зненавидів його. І увесь світ. Він запропонував поїхати туди, раз я хочу саме таку няньку. Я відповіла:

- Якщо ти не проти. Та передумаєш – скажи, - я зрозумію.

Я справді його розуміла і не злилась. На його місці я могла б вчинити так само. І добре уявляю ті почуття, що нахлинули на нього. Уявила себе, що вернулась у свій дім. Де був Антон… Я б не зважилась на це навіть разом з Джередом. А він пізніше сказав, що все одно колись би довелося навідатися туди. То краще – зі мною.

В понеділок ми відправилися. Джеред показував мені палац (саме палац) і місто.  Світле місто. Воно повністю відрізнялось від того, до чого я звикла в Королівстві. Я відчувала, як почуття Джереда перемішувалися: радість і щастя від того, що повернувся додому, і порожнеча, сум, бо багато чого змінилося. І найголовніше – тут вже не було Горіна і Бети, тих, хто замінив йому батьків.

Коли ми вернулись в палац, запитала, як він. І тут Джереда ніби прорвало. Він розказав про те, як його зробили королем. Його знайшли звичайні гобліни. На той час короля не було. Горін вирішив, що найкраще рішення для всіх, щоб на трон сіла людина. Переконав усіх і перший склав присягу. Сам його навчав. Бета годувала Джереда, дбала про нього, втішала, голубила. Горін же став ніби наставником, другом. Йому не треба були інші батьки. Джеред знав, що десь вони є, але бажання знайти не виникало, вони були не потрібні. А після смерті Горіна і Бети він залишився сам у всьому світі. Світ не любив його (може, йому тоді так здавалось) і незлюбив світ. Поїхав з міста. Я не питала, як померли Горін і Бета, а Джеред не сказав. Я лиш зрозуміла, що це сталося раптово, одночасно чи через короткий проміжок часу. Він не був у Світлому місті більше 20 років. Хоча самі жителі міста часто бували в столиці. Ще розповів про те, що зараз відчуває, убачивши все це без них.

Тоді Джеред показав мені ще одну сторону своєї душі, дозволив мені пізнати його глибше. Ми близькі. Але у кожної людини є спогади, про які вона не хоче говорити або ділитись з кимось. Я стала трішки краще його розуміти. Зрозуміла, чому він був таким злим і жорстоким. Після смерті Антона я також була зла на весь світ і ненавиділа все. Тільки в мене були ті, хто допоміг пережити горе. А в Джереда не було нікого, крім Горіна і Бети. Він залишився сам у підлітковому віці (і так непростому). Тому добре видно, чому він полюбив мене, чому звернув увагу, чому змінився. Я єдина поставилася до нього по-людськи, як до людини.

Те, що він поділився зі мною своїми почуттями, зовсім не каже про довіру до мене. Знаю – Джеред мені і так довіряє. Це ніби переплетіння двох душ. Коли поступово впродовж спільного життя одна душа зв’язується з іншою. Не ланцюгами чи кайданами, а невидимими нитками любові. І мені хочеться вірити, що й після смерті вони не розірвуться.

Наступного дня знову співбесіда з няньками. Але цього разу приходили ті, хто знає свою справу. Ми вибрали жінку-гобліна середнього віку – Фрея. Вона заміжня, виростила своїх дітей. А чоловік її може стати для Джедії вчителем, яким був для Джереда Горін.

Джеред не вертався до подій минулого вечора. Не запитував, чи поважаю його після цього, чи не слабкий він. І це ще більше підняло його в моїх очах (особистий досвід життя з Майклом). Він не соромиться своїх почуттів.

А вчора я запропонувала йому вернутися в Місто Гоблінів. Але Джеред захотів залишитися тут до наступного тижня. Він ці два дні сказав трохи більше, ніж дві фрази, тому я й запропонувала це. Тільки я побачила, що він мовчить не тому, що йому погано. Він роздумує, звикає, переживає (нарешті) горе. Він це переживе і їхня смерть менше тяготітиме його.

В мене мимоволі з’явились плани, як можна використати Світле місто. Але про них я поки-що не заговорюю. Вони можуть почекати, а Джеред ще не готовий їх почути.

Вчора Джеред сказав, що я найкраща дружина. Я жартома образилась:

- Краще б ти сказав, що я – твій найкращий друг.

Він повторив за мною, а потім додав:

- Ти взагалі – найкраща.

Зараз чомусь мені згадалась розмова, коли ми визначали, хто коли в кого закохався. Я знаю, що полюбила Джереда десь в лютому-березні минулого року. Раніше Джеред твердив, що полюбив мене також в цей період. А недавно проговорився, і я визначила, що любить він мене давно. Я завжди знала, що подобаюсь йому, але ніколи не думала, що почуття такі глибокі, доки сама не почала закохуватися. А він намагався не видати себе. Коли я спитала, чому, відповів:

- Ти ж так боїшся, що хтось полюбить тебе, боїшся відповідальності, того, що за цим послідує. Ти б утекла, щойно зрозуміла, що я тебе люблю.

І, якщо б я його не полюбила – було б менше болю.

Я згадала, як він  проговорився. Моя історія трохи заплутана. Коли я зустрічалась з Майклом, то в нас був договір, що при першій моїй вимозі ми розлучаємося. Ну, а потім сходимося. От в таких «розлуках» я була з Джередом. Я часто питала, як він почувався, знаючи, що я повертаюсь до іншого. Він твердив, що йому було все одно, бо не мав до мене сильних почуттів, лише, як друг. Але якось на мене зійшло осяяння. Коли одного разу я покинула Майкла, то довго не поверталась до нього. Лише збиралась. Більшість того часу я провела з Джередом. Ми не спали – я не хотіла зраджувати Майкла. Врешті Джеред не витримав і перед тим днем, коли я назначила примирення, «зґвалтував» мене. Це не було звичайним зґвалтуванням, бо, по-перше, я хотіла бути з Джередом. А по-друге, Джеред був ніжним. Після цього я і залишилася з ним. Зрозуміла, що до нього мої почуття сильніші, ніж до Майкла. Звісно, зіграла роль і Грузія. Точніше – могутність, влада, яка була в руках Джереда. Спочатку я попросила Майкла вгамувати війну, та в нього нічого не виходило. Коли з цим проханням я звернулась до Джереда, війна за тиждень стихла.

Так, я відійшла від теми. Так от. Мені стукнуло в голову, що просто друг не зробив би того, що зробив Джеред, щоб я залишилась. Друг міг би переконувати, замкнути в кімнаті… Але не переконувати сексом. Я вчинила йому допит. І Джеред зізнався, що любить мене ще з нашого першого знайомства.

Я інколи думаю, що, може, я люблю його довше, ніж думаю. Бо, скільки з ним знайома, мене завжди тягнуло до нього. Я зустрілась із ним восени 2004. В грудні почала зустрічатися з Майклом. Але в розривах-то летіла до Джереда. І, коли вдочерила Алегру, то була з ним, а не з Майклом. При проблемах бігла до нього, а не до Майкла…

Зараз читаю Джейн Остін «Гордість та упередження» . Із самого початку містер Дарсі мені когось нагадував по характеру, манерам. Ніяк не могла зрозуміти – кого. А вчора зрозуміла – Джереда.

В понеділок, ходячи по місту, подумала – яка ж я щаслива. Навіть, коли трапляється щось неприємне, то щастя все одно вертається за кілька днів. Такого тривалого всепоглинаючого спокійного щастя в мене ніколи не було. З іншими щастя було зблисками – миттєвими, невловимими. Тому я й вірила, що щастя – лише мить. Зараз же я знаю, що щасливим можна бути весь час.

Сьогодні почула одну пісню. Як вона підходить до нашої з Джередом ситуації. «Всегда бать вместе не могут люди.» Там є такі слова: «Скажи, зачеп же тогда мы любим?» Перейнявшись сюжетом, я сказала про себе, що люблять, щоб народжувати дітей. І тут я зрозуміла, що навіть якщо ми з Джередом розстанемося, у нас залишиться Джедія. І заради неї можна  і треба любити. Хоч я сподіваюсь, що вона в нас буде не одна. Я б ще хотіла сина. Мені чомусь все-таки здається, що скільки б у нас не було дітей – хлопців чи дівчат – Джедія залишиться його улюбленицею. Не знаю, чому мені так здається. А ще я знаю – Джеред буде найкращим у світі татом. Суворим, але добрим і люблячим.

Я забула сказати, коли писала по те, що насправді полюбила Джереда. Ще 6 років тому я помітила, що коли з ним, то зовсім не думаю про МД. А от коли з Майклом – навпаки. Хоч і не постійно. Та все ж… І от я вже два роки з Джередом, і я майже не згадую МД. А, коли й згадую, то не з ностальгією, сумом, а просто як факт, подію мого життя.  Жодна частина мене вже не відкликається ні на його голос, ні на його поклики. Лише на кілька пісень. А щодо Джереда, то вся душа оживає, почувши його голос, відчувши його руки…

Сьогодні він начебто почувається краще. Вперше з понеділка помітила в його очах вогники щастя. Хоч він і досі мовчить.  Але я не збираюся на нього тиснути – нехай робить, як йому краще.

Раніше дуже боялась назвати його своїм. Навіть у думках. Навіть після одруження. Тепер же – не через Світле місто. Все сталося раніше. Може, восени. Точно не скажу. Тепер же я відчуваю, знаю, розумію – він мій і тільки мій. Вже не злий король гоблінів.

Де я ще знайду такого чоловіка? Таку людину, як він? Він чудовий коханець. Він розуміє мене. Або хоча б намагається зрозуміти. Любить. Дбає про своє королівство. І, звісно, на перше місце ставить його. Як не дивно, за це я його також люблю. Він приймає мене такою, яка я є. Я не боюсь розповісти йому свої думки (за винятком тих, що завдадуть йому болю). І такий голос… Сильні ніжні руки. А ще – він ніколи мене не зрадить і не покине. І проживе довше за мене. Ніколи не зробить мені боляче.

Я і Джеред по черзі дивувались моїм вибором. Тим, що я вийшла за нього, що полюбила. Зовсім інший тип чоловіка. Але потім я розібралась, що це лише зовні – інший. Душа, характер – також інші. Але саме ті, яких я шукала в інших чоловіках і те, що мені здавалось в них є. А тепер мені не здається: Джеред такий, який є. Та й зовні не такі вже й кардинальні зміни. Раніше в мене були темноволосі, з карими очима, підкачані (чуть-чуть), щоб виділялись трохи м’язи. Джеред же у мене блондин із сіро-зеленими очима, худий. Я могла б описувати його дуже довго. Тільки, мабуть, навряд чи хто зрозуміє те, що я бачу в ньому. В його погляді, жестах, інтонації. Відчасти я й сама погано розумію це, але – просто відчуваю.