Творчість

Ми вже тиждень на морі. А сьомого нам потрібно їхати в Біле Місто. День міста. В 20-тих числах – на весілля Сари. Мене ще Майкл запросив на свій день народження. Але я не знаю. Не люблю натовпу незнайомих людей. Та ще й із шоу-бізнесу. Почуватимусь там білою вороною. І без Джереда не хочу їхати. А йому такі тусовки ще більше не подобаються, ніж мені.

Відпочиваю. І в мене з'явилося натхнення – працювати, писати. Хочу розробити систему творчих конкурсів у країні, а також – фестивалі чи карнавали. В кожній країні мають бути свята. Та цим займусь трохи пізніше.

Вчора почала читати книжку – чим відрізняється любов від закоханості. І там біля 20 пунктів різниці. Про ревнощі (закохані ревнують, люблячі – ні), про сварки і ще багато про що. Але майже все можна піддати сумніву. Якщо ревнощі – це почуття власності, то – так. Але здебільшого це страх втрати (який за цією книжкою не присутній у справжньому коханні). І сварки сваркам не рівня. Не буває сім'ї, де не сварились би. Не часто і не гучно. Але в щасливих, де люблять один одного, миряться, домовляються. А за цими критеріями виходить, що кохання – байдужість до людини. Мені подобаються слова Рубінштейна про любов. Про силу і глибину. Треба знайти і записати. Давно хочу, але постійно забуваю. Зараз спробую знайти.

Ось про любов:

«Любовь отлична от увлечения в первую очередь не интенсивностью чувства, а его глубиной, т. е. не тем, как стремительно оно прорывается в действие, а тем, как глубоко оно проникает в личность.»

Рубиштейн С.Л.  «Основы общей психологии», ст. 584.

А ость про уяву:

«Когда мы любим человека, мы обычно видим его иначе, в ином, созданном нашим чувством освещении, чем то, в котором он представляется другим. Случается поэтому, что созданный нашим воображением под воздействием чувства образ существенно расходится с действительным обликом человека. Подчиняясь нашему чувству, воображение в таком случае может уготовить нам немало горьких разочарований… Но бывает и иначе: образ, складывающийся при равнодушном… отношении к человеку… может закрыть подлинный облик человека мелкими и несущественными штрихами, а большое подлинное чувство может оказаться мощным проявителем не только самых прекрасных, наиболее человеческих черт в человеке, но притом именно тех, которые составляют его подлинную сущность.»

Там же; ст. 298-299.

Мабуть, саме так у нас сталося з Джередом. Я побачила в дикому злому нелюдському королі того, ким він є зараз. Він інколи каже мені: якби не я – не було б нових міст, культури, тієї держави, яка створена сьогодні. І яка далі розростається. Може, і так.