Творчість

Католицьке Різдво ми святкували у Джейка. Новий рік і звичайне Різдво – в Місті Гоблінів. Крім нас, були ще Біл, Террі, Деймон і Алегра.

А потім ми з Джередом посварились. Він запропонував розлучитися, і я розізлилась. Я всі ці місяці зі шкури пнуся, щоб зберегти сім'ю, а він так легко – «розлучимось?» І наговорила багато зайвого. В тому числі, що зраджую його постійно. Після цього Джеред напився. Вперше в житті я побачила його п'яним. Коли проспався, ми спробували все обговорити. Вирішила, що нам краще якийсь час пожити окремо. Тиждень тому я забрала Джедію. Довго без неї не можу.

І тепер не знаю, що мені робити. Увесь цей час я постійно думаю про Джереда, згадую. Мені хочеться, щоб він мене обіймав, цілував, хочеться сидіти у нього на колінах. Хочу, щоб все було, як раніше. Тільки так уже не буде. Між нами – стіна. Набагато товща і міцніша, ніж страх за майбутнє. Недовіра. Я йому не довіряю. Я не знаю, на що здатний мій чоловік. Казав, що не завдасть мені болю, а тільки те і робить. Що він ще може зробити? Вбити? Катувати? Брехати далі?.. Кожне його слово я сприймаю як брехню. Навіть, коли каже, що любить, - я йому не вірю.

Смішним є те, що попри все я не хочу, щоб він страждав. Не хочу відплачувати йому болем. Мабуть, я й досі його люблю.

Розриваюсь. Не хочу жити з людною, якій не довіряю. Але і розлучатись – також. Якщо розлучусь – буду одна. Джедія залишиться в Королівстві, і я зможу брати її тільки на вихідні. Але найгірше навіть не це. Найгірше – вона колись спитає, чому тато і мама не разом. Адже для неї ми найкращі люди в світі. І що я їй відповім? Просто було б сказати: «Тато поганий, він мене зрадив». Але ж це не так. Обманув, зрадив, але Джеред не є поганим. У кожного є недоліки. А потім будуть інші питання: а хто ж поганий? Хто винен? І – як пояснити, що винні обоє? Адже моя вина також тут є. Часом я думаю, що мені не суджено побачити мою дочку дорослою.

А другий варіант – жити разом і прикидатися, що все добре. Тільки Джедія швидко зрозуміє, що ми брешемо. І сама навчиться брехати.

Так важко! Інколи приходять думки, що дарма я народила Джедію. Я її дуже люблю, але якби її не було – порвати з Джередом було б легше. Саме через неї я ще досі одружена.

Що мені робити? Вийти із ситуації і розлучитися? Коли це сказав Джеред, я відчула полегшення. Коли рішення прийнято, стає легше. Але я не хочу. Змінити ставлення до ситуації? Та скільки ж його можна змінювати?! Я вже дійшла до того, що думаю: відпустив, попросити дозволу, замість «поїхала і повідомила». Я стала ніби власністю Джереда. Цікаво, він це розуміє? Він ненав'язливо, але систематично давить. Я маю покинути роботу і займатися тільки справами Королівства. А нічого, що моя робота мені подобається? Я не маю часто і довго спілкуватися з чоловіками, особливо малознайомими. Але ж це не арабська країна! У мене є право спілкуватися з ким захочу, коли захочу і скільки захочу. Я маю сидіти вдома, а поїхати кудись – тільки з Джередом. Але ж інколи хочеться побути на самоті. Інколи хочеться побачитися і поговорити з іншою людиною віч-на-віч. Я маю в нього просити дозволу, щоб щось зробити чи кудись поїхати. Відчуваю себе не дружиною, королевою, а звичайною рабинею, наложницею, яка не має права на власне Я. Бо Джеред боїться, що моє Я не захоче бути з ним. Ідіот! Я давно так нікого не любила, як його. Від нього я захотіла мати дитину. З ним захотіла провести решту життя.

Що сталось з моїм чоловіком? Чому він так змінився?

Скоро мені виповниться 24. Заповітний вік. У квітні – заберу батька Алегри. От і пройшли ті два роки, про які Джеред колись говорив.

Так хочеться віддати йому цей щоденник, щоб прочитав мої думки і почуття. А ще – дати тумака і сказати, який же він ідіот і примурок, і що я досі люблю його.

Я почала йому брехати.

І – ще одна спроба склеїти розбите.

Мені нема з ким поговорити про все це. Фібі не розуміє. Вона так багато пробачала Коулу. А я не можу. Для неї – я перебираю харчами. Ділан… З ним ми вже кілька років не говорили про особисте. Джейк – зацікавлена особа. Частково Майкл.

А колись усім я могла поділитись із Джередом.