Творчість

Стільки каштанів, як у Харкові, більше ніде не бачила. Всі звикли до того, що каштани – символ Києва. Та столиці далеко до Харкова по кількості величних зелених дерев з квітами-свічками. Вони все місто наповнили терпким ароматом.

Яким я побачила першу столицю України? Зеленою, запашною, спокійною і неквапливою, з безліччю фонтанів і занедбаних будівель. Але про все по порядку.

Як всього за 500 грн (включаючи проїзд туди-назад, їжу, пересування по місту і навіть сувеніри) поїхати в інше місто і побачити біля 40 визначних місць за один день? Запросто! Все можливо! Ділюсь досвідом.

Спочатку потрібно купити білети (яка ж поїздка без них?). А потім можна спокійно вже планувати свій час в Харкові. Я почала з інтернету: переглянула вікіпедію (які пам'ятки значились в ній), подивилась статті на сайтах-путівниках, а далі – завітала на форуми та групи в соц. мережах, що присвячені Харкову. Дуже добре, якщо є знайомий там, хто міг би порадити і підказати, що ще подивитися, а що з вашого списку – насправді не таке вже й видатне. Щодо часу на переїзди, чим і як добиратися – гугл підкаже. Тільки от він частенько помиляється з часом. Щодо Харкова – зазначає більше, ніж насправді потрібно.

Отже, розробивши маршрут, зібравши речі, поглянувши на прогноз погоди, подалась до Харкова. Фото з подорожі - тут. Тож, видатні місця, що мені вдалося побачити:

Залізничний вокзал. Прибуття о 7.00. Цей вокзал зовсім не такий, до яких ми звикли. Харківський – витвір мистецтва. Красива площа з клумбами, фонтанами і глобусом. Але так рано вранці фонтани ще спали, а глобус не світився. Тож затримуватись не стали і подалися в бік центру міста.

Через всю площу Привокзальну, повернути направо, на вулицю Конарєва. Далі – перший поворот наліво. Це – Благовіщенська вулиця (28). На ній розташований театр Муссурі (за прізвищем власника). Зараз цей будинок занедбаний, але досі вражає своєю величчю. Побудований в 1911 році, на той час – найбільший театр-цирк у світі! В ньому виступали М. Боярський, Ф. Шаляпин, В. Висоцький, В. Маяковський…

А потім можна перейти на паралельну – Полтавський шлях. Там можна звернути увагу на Пожежну башту.

На Ярославській вулиці (31), що вливається в Полтавський шлях, розташована одна з мечетей Харкова – Соборна мечеть «Фатіма».  Було дуже дивно побачити у дворі мечеті трьохколісний велосипед, домашні речі та складені порубані дрова. Там живе сім'я.

Поруч - вул. Червоножовтнева (Конторська). На ній – відразу аж два будинки, варті того, щоб подивитися. Кондитерська фабрика ім. Н. Крупської (29) та будинок бельгійського підприємця Б. Шапара (26). Обидва приміщення – майже розвалені. Але при цьому все одно залишаються красивими. Будувались в кінці 19 століття, мають свою неповторну архітектуру.

Після цього можна знову повернутися на Полтавський шлях. На будинку під номером 1/3 – граффіті Петра Набойченка (герой Другої Світової війни).

Свято-Благовіщенський кафедральний собор – один з найбільших символів Харкова. Його видно здалеку. Найкращий вид – біля самої річки. Звісно, можна підійти ближче. Зайти в середину. Але мені було досить і зовнішньої величі собору. 

Міст через річку Лопань. Не знаю, чи можна називати це визначним місцем, та для мене водойми, на яких розташовані міста – такими є. Інколи – це дуже красиві річки чи озера, чисті, з зеленими берегами… На жаль, в Харкові все навпаки. Симпатичний міст і повно корабликів для прогулянок річкою.

Після мосту перейти дорогу, піднятися вгору. Там - Сквер «Вічний вогонь». Якщо потрібна адреса – вул. Університетська.

Далі по прямій - Історичний музей (вул. Університетська, 5). Знову таки – можна зайти і поглянути на експонати. Але я не стала на це витрачати час. Тим паче, що ще була тільки 8 ранку і все ще зачинене. Тож задовольнилася оглядом будинку зі скла та таку поряд.

Наступний – Майдан Конституції. Сама по собі площа вже являється особливим місцем. Але там розташовано кілька цікавих пам'ятників. Зокрема - «Україна, що летить». Встановлений на честь проголошення Незалежності України. Також  - «Скрипаль на даху» (будинок під номером 18). Ще – величезний Термометр (21), за яким легко побачити дійсну температуру повітря.

Від Майдану Конституції краще відразу повернути на вул. Пушкінську. Там знаходиться Хоральна синагога (12). На вході зустрічає охоронець, який обов'язково спитає причину вашого приходу. Здалося, що тут не дуже раді чужим. Але нас і не гнали. Ми походили по двору, пофотографували. Загалом будинок дуже красивий. Відчувається, що про нього дбають і що це дійсно – храм. В середину не заходили – вирішили не нервувати охоронця. Можна потім звернути на паралельну вулицю і побачити синагогу з торця. По тій же вулиці – красиве буддійське (чи просто індійське) граффіті.

Звернувши на вул. Садову можна знайти будинок С. Сурукчі (7). Це – відомий оторалинголог, в якого лікувався сам Ф. Шаляпин. Пізніше вони стали друзями і довгий час підтримували зв'язок. На жаль, як і більшість історичних пам'яток в Харкові, цей будинок занедбаний і розвалюється.

Зовсім поруч, пройшовши трохи вглиб Театрального провулку, розташований будинок, що в Харкові всім відомий як Замок. Про нього ходять легенди. І досі ніхто точно не знає, хто і навіщо його побудував, що в ньому було раніше. За однією версією це - Жіночий монастир, за другою -  доходний дім. На даний час будинок житловий. Адреса – вул. Дівоча, 3.

По вулиці Потебні або Садовій пройти до вулиці Маршала Бажанова. Там під номером 11 знаходиться Диспансерне протитуберкульозне відділення №5. Ще один маєток, покинутий і занедбаний.

Повернувши в бік вул. Пушкінської – вийти до ст. м. Академіка Бекетова. Відразу біля входу в метро - пам'ятник закоханим з фонтаном і мініатюри з найвідоміших архітектурних символів Харкова.

Театральний провулок також має чим зацікавити гостя Харкова. Повз цей будинок просто неможливо пройти повз і не помітити його. Хоча, при швидкому погляді видається, що це – звичайна розвалюха. В місті цей будинок відомий як «Дах світу». Розташований під номером 6. Будинок зводився на початку 20 століття. І тут також є варіанти – чим він був спочатку. Хтось каже – готель. Хтось – публічний будинок. А хтось - об'єднує. Тут бували пожежі, руйнування. Кажуть, що всі, хто намагався відбудувати його, божеволіють… Та багато хто цінить цей будинок з фотографії, панорами Харкова, що можна зробити з нього. Звідси, власне, і народна назва.

Потім варто повернути назад ізавернути на вулицю Гоголя. Там під номером 4 - Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії. Це католицький собор. Зранку можна навіть побувати на службі, послухати молитовні співи на польській мові.

Прямуючи вгору по вул. Гоголя, вийдете прямо на сквер перемоги. А там - Дзеркальний струмінь (один із символів Харкова). Це - красива біла альтанка, поряд з якою – штучне озерце з фонтанами. Від них – димка і здається, що це – гейзери. А перед альтанкою – джерельце води. Власне це і є Дзеркальний струмінь.

Поруч - Мироносницька церква. Ще один красивий будинок, з масивними сходами. Видно, що церква зовсім нова. Але відтворена за кресленнями і малюнками Мироносницької церкви початку 18 століття, що стояла тут до зруйнування в 1930 році.

Навпроти Дзеркального струменю – приміщення Харківського національного академічного театру опери і балету ім. М. Лисенка (ХАТОБ). Нічого особливого,але чудові фонтани.

За пару метрів починається Парк Шевченка. Зелений, наповнений фонтанами і різними цікавинками. Першими можна побачити відбитки рук видатних митців кіно, які прибули в Харків на кінофестиваль. Серед них відбитки рук Алена Делона і П'єра Рішара. Ще за кілька метрів - пам'ятник 50 паралелі та пам'ятник Т. Шевченку. Також – там дуби ростуть, яким по 300 років. Далі вглиб парку - Кіноконцертний зал «Україна» та Каскад – величний фонтан-водоспад.

З парку Шевченка можна відразу вийти до Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна і – площі Свободи (найбільша в Європі).

Перейти повністю площу – і знову вийти на вул. Сумську. В дворику галереї «Авек» заховались кілька скульптур: «Сімейство при ділі» (скульптор Франк Мейслер), «Оркестр» (скульптор Франк Мейслер), «Бронзовий хлопчик», «Фотограф». Адреса - вул. Сумська, 72.

Далі по іншій стороні вулиці на Сумській, 61 – Палац Одруження. Раніше – це був маєток А. Юзефовича, власника місцевої газети. З 60-тих років там одружують пари.

Хвилин 20 пішки вздовж вулиці і - Парк Горького зустрічає гостей. Тут також повно зелені. А замість фонтанів – атракціони та озерце з лебедями і качками.

Від парку Горького можна пішки дійти до Саржиного Яру. Якраз можна пройти повз дерев'яну церкву, годинник та спуститися сходами до самого джерела/річки. Тут протікає річка Саржинка – метр завширшки, а часто – і того менше. Парк дуже красивий, спокійний. Можна просто посидіти і відпочити, можна – пройтися берегом річечки, можна – скупатися. Звісно, можна набрати води (що люди і роблять. До колонок – черги). А ще – послухати мелодії ханга.

Після відпочинку в Саржиному Яру – пішки до ст. м. Ботанічний сад. Звідти – до ст. м. Площа Повстання. Перше, що кидається в очі при виході з метро, - сквер ДК ХЕМЗ.А в ньому відразу при вході - пам'ятник «Голові дядька Чорномора» з повісті О. Пушкіна.

Далі - по Московському проспекту, повернути на проспект Академіка Павлова.  Під № 1 там – старе поліграфічне училище. Вже давно не використовується. Кілька років тому – обгоріло. Але все одно будинок красивий. Поруч протікає е одна річечка Харкова – Немишля.

Хвилин 10 пішки і за адресою проспект Академіка Павлова, 46 можна побачити чи-то сад, чи-то парк за огорожею. Насправді це – Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3. До 1812 року ця територія була заміською резиденцією генерала П. Сабурова (Дача Сабурова). Розкішна, але розвалена і занедбана архітектура, спокійний і приємний садок поряд.

Вийшовши з психлікарні, відразу ж потрапляєте до Свято-Олександро-Невського храму – невеличка церква поруч з дачею Сабурова, навпроти Ейфелевої вежі.

Наступне – це просто перейти дорогу. І от ви вже не в Харкові, а в Парижі, у підніжжя Ейфелевої вежі.

Тепер можна рушати знову до Московського проспекту і йти пішки до ст. м. Площа Повстання. Але тепер вже – по іншій стороні вулиці. Звісно, можна проїхатися на тролейбусі, але тоді багато чого доведеться побачити тільки через скло. Тож, перше, що зустрінеться - пам'ятник сажотрусу (Московський проспект, 135-А). Трохи далі - граффіті Клавдія Шульженко (Московський проспект, 91). А, якщо звернути трішки направо (на Байкальський провулок, 2), то можна глянути на ще одну мечеть Харкова – Мечеть Аль-Манар.

А тепер – вже і на вокзал пора. Там зараз, під вечір вже танцюють фонтани, увімкнені ліхтарі. Чарівна Привокзальна площа. В приміщенні вокзалу також красиво. Особливо мені запам'яталися дзеркала на стінах у вигляді ламп. При виході ж на першу платформу чекає ще один сюрприз - пам'ятник Батюшці Федору з роману Ільфа і Петрова «12 стільців».

Тож, за 15 годин в Харкові майже півсотні видатних місць Харкова дійсно можна встигнути побачити. При чому – частина з цих місць рідко в яких путівниках знайдеться. Але вони варті витраченого на них часу. До речі, про час – все це без галопу, у звичному темпі ходьби, при бажанні можна посидіти і відпочити півгодини чи годину між переходами, перекусити. В Харкові діє місцева мережа закусочних «Кулиничі»: кава, випічка, гамбургери.

Наприкінець хочу додати, що все-таки 15 годин мало для всього Харкова. Так, не встигла побувати в Чук-Ламі (єдиний діючий буддійський храм в Україні) та в Екопарку, що за межами міста.

Приємної подорожі!