Творчість

Ще одне місто Закарпаття, наповнене легендами та визначними пам'ятками. Мукачево зустріло мене хмарами і загрозою дощу. Та згодом небо роз'яснилося. І було жаркувато.

Всі фотографії можна побачити тут.

Найперше, що побачила в Мукачево, - річку Латорицю. Шумну, стрімку – і широку…

Мій маршрут почався із Залізничного вокзалу. Маленький, звичайний. Але – при вході стоять скульптури радянських часів. Одна з постатей дуже нагадує Леніна.

Далі від вокзалу прямо, прямо, прямо… А потім направо. Щоб дістатися до замку Паланок. Хвилин 30 іти. На жаль, від залізничного вокзалу прямий автобус не йде. Або з пересадкою, або пішки. Я вирішила пішки, адже вже мала досвід їзди в міському транспорті по вузеньким вуличкам міста. Коли зупиняється через кожні 2 хвилини, бо то якась машина виїжджає, то пішохід пробігає, то взагалі вантажівка стоїть так, що ні пройти, ні проїхати…

Отже, замок Паланок. Він розташований на горі. Підійматися на неї важкувато. Тим паче, що туристів море, безліч машин постійно вгору-вниз їдуть. Біля входу - черга. Каса незвична. Потрібно зайти в кімнатку. Там жінка і охоронець. Даєш гроші, а вона вибиває білетик. Потім цей білет в турнікет – і ось я вже в маленькому дворику. Крамничка сувенірів, клумбочка і маленькі статуї Ференца І Ракоці та Ілони Зріні. Три замки: Нижній, Середній і Верхній. В кожному є експозиції. Можна піднятися на бастіони. З них відкривається вид на все місто і на гори. На одному з бастіонів – статуя Ілони Зріні і її сина, Ференца ІІ Ракоці. На центральному бастіоні – скульптура турула. У дворі Верхнього замку стоїть статуя Федора Коріатовича. Кинути монетку до ніг і прошепотіти бажання.

Щодо самого замку, то ніхто не знає, хто і коли його збудував. Першим відомим власником був Федір Коріатович. Існує легенда, що він звелів викопати криницю. Та вони все не було. Чорт запропонував допомогти за мішечок золота. Вода з'явилась, а Коріатович віддав мішечок з однією монетою, адже про розмір мішечка не домовлялися. Чорт розізлився, стрибнув у криницю. Говорять, що можна почути, як він шумить там. Ця криниця з величезним колесом розміщується напроти статуї Коріатовича.

Ще одна історія пов'язана з сім'єю Ракоці. Після смерті Ференца І Ракоці, Ілона Зріні вийшла заміж вдруге, за Імре Текелі, противника Габсбургів. Він пішов воювати, а його вороги обступили замок. Ілона Зріні три роки тримала замок в час облоги. Але, коли Текелі вже був на підході, закоханий в неї монах підробив листа. В ньому від імені Текелі було прохання здати замок. Що вона і зробила. Після цього вдвох з чоловіком вони до кінця життя провели в Туреччині. Сина вона більше не бачила…

 Замок величезний. На нього три години може бути замало. Не сподобалось, що дуже багато сувенірних крамничок прямо на території замку. І – дуже багато туристів. Вони розійшлися після полудня.

Від замку Паланок я поїхала в центр по центральній  вулиці. Вона досить широка і добралась я швидко. Вийшла на зупинці біля  костелу св. Мартина. Його видно відразу, ще з маршрутки. Але ні біля нього, ні на ньому не написана назва. Здогадайся сам, що ти бачиш. Так само, як і каплиця св. Йосипа на території костелу. Лише напис, що це пам'ятка 14 ст. Костел св. Мартина збудували в 1904 р. на місці церкви часів імператриці Єлизавети, яку спалили під час облоги замку. Каплиця – єдине, що вціліло.

Звідти пішла до Ратуші, прогулявшись по пл. Миру. Там же розташований пам'ятник Кирилу і Мефодію. Ратуша красивого світло-зеленого кольору. Біля неї - пам'ятник загиблим солдатам, оточений трояндами. А ззаду видніється гора. Наймолодша ратуша України – їй трішки більше століття.

Пройшовшись по вулиці Пушкіна, дісталась до Собору Почаївської ікони Богоматері. Православний. Собор також молодий. Збудований всього лиш в 1993 р.

Поруч – Успенський собор. Належить греко-католикам. Наріжний камінь було закладено в 1753 р. Але будівництво закінчилося аж в 1859 р. Собор будувався більше ста років!

Після цього була прогулянка до Латориці в пошуках парку Горького. Натомість побачила пам'ятник Жертвам повені 1998 р.

Не надто вражаючий маршрут. Та, зважаючи на обмеження в часі, досить непогано. Саме місто невеличке, симпатичне. Але занадто шумне. Особливо в порівнянні з Ужгородом. Важко орієнтуватися по місту, так як вказівників не має. Назви вулиць прописуються тільки на їх початку і кінці. Якщо зайшов на середину вулиці – здогадайся сам. Так само, як і більшість пам'яток архітектури просто-напросто не підписані. Ось, поряд з костелом Мартина знаходиться якийсь недіючий храм. Але – для мене так і залишився невідомим. Місцеві, до речі, чомусь не дуже допомагали в пошуках і слабко знали власне місто.