Головна » Твори » Казки » Короткі казки

Чорний дрізд і білий лелека

Так не хотілося повертатися до рідного лісу. Їй лише рік, та вона вже вважала свій край холодним і шумним. А там, звідки зараз летить, тепло. Там широка річка з прохолодною водою замість рідного болота. Там пісок замість мулу. Позаду – країна оазисів. А попереду – холоднеча і скука. Пролітаючи над морем і горами вона згадувала той теплий край. 
І ось на горизонті показався рідний ліс. Вона його відразу впізнала. А ось і болото, і її гніздо. Все-таки щось тепле поворухнулося в душі. Пролітаючи над лісом вона почула музику, яку ще ніколи не чула. Поглянула на свою зграю – здавалося, що ніхто нічого не чує. Раптом спів затих. І вона вирішила, що він їй почувся. 
Лелеки розлетілись по гніздах. Глорія жила з батьками і сестрою. Це останній рік, коли вони всі разом. Влітку вона повинна буде вийти заміж. 
Наступного дня, добре відпочивши, вся сім’я почала прибирати гніздо. Вдома було тепліше, ніж очікувала Глорія. І її настрій піднявся. 
Раптом вона почула той самий голос, ту ж музику, але іншу пісню. 
- Мамо, а хто це співає? 
- Співочий дрізд. 
- А чому я його раніше не чула? 
- Раніше вони не жили в нашому лісі. 
Глорію не дуже задовольнили ці відповіді. Але далі розпитувати не стала. А сама вирішила побачити цього співака. 
Якось ловили вони всією сім’єю на болоті жаб. До них приєднався Юрій – сусід. Всі знайомі казали, що саме за нього Глорія має вийти заміж. І вона була не проти. 
І тут вона знову почула пісню дуже близько. Глорія покинула болото і полетіла на звук. 
- Глоріє, куди ти? – питали батьки. 
Та вона вже летіла. Незабаром помітила в засніженому кущі жасмину маленьку пташку – чорну-чорну. 
Дрізд відчув, що хтось дивиться на нього і затих. 
- У тебе красивий голос, - сказала Глорія. 
- Дякую. 
- А де решта? 
- Хто? 
- Інші дрозди. 
- Я сам. Мені захотілося пожити в цьому лісі. Давай познайомимося. Я – Демьєн. А як звати тебе? 
- Глорія. 
Дрізд і лелека стали зустрічатися кожного дня. Глорії подобався його голос і вона часто просила заспівати що-небудь. І він співав. Вона розповідала про їхні зустрічі вдома. Її батьки при цьому тяжко зітхали. Але Глорія цього не помічала, бо була щаслива. 
Якось зустрілися Демьєн і Глорія біля річки. Довго мовчали, а потім дрізд сказав: 
- Глоріє, я тебе люблю. 
Вона нічого не могла відповісти від несподіванки. А він продовжив: 
- Якщо не любиш – не бреши. Скажи як є. Я зрозумію. Якщо не любиш, то давай розстанемося. 
- Ні. 
- Що „ні”? 
- Ми не розстанемося. Ніколи-ніколи. Я також тебе люблю. 
Тепер вони ввесь час проводили разом. Батьки Глорії все казали їй: „Ви не пара”, „Ви зовсім різні”, „Це погано скінчиться”. Та їй було байдуже до цього, бо любила. 
Поступово в щасті кохання розтануло літо. Прийшла осінь і лелеки мали летіти у вирій. Глорії так не хотілося розлучатися з коханим! Та не могла залишитися з ним, адже зимою їй нічого буде їсти. 
Місяці зими тягнулися для неї дуже довго. Раніше вона так любила цей край – і пісок, і річку, й ліани. А тепер кохане залишилось там, на півночі. Та проходить все: і добре, і погане. Закінчилась і зима. І лелеки відправилися додому. Але Глорія хотіла швидше, хотіла відірватися від зграї. Та батьки не відпускали. 
- Ти не знайдеш дороги додому, - тільки й відповідали вони. 
Якось таку розмову почув Юрій. 
- Я полечу з нею, - сказав. 
І полетіли. Глорія думала лише про коханого. Вона забувала і поїсти, і поспати. Цього разу і дорога здавалася коротшою. 
Ось уже й рідний ліс. В серці Глорії загорівся вогонь – вона побачить сьогодні Демьєна! Ще трішки… З перелітних птахів ще нікого не було. Крім дроздів. Їхні пісні звучали звідусюди. 
Глорія хотіла, щоб і Юрій пішов з нею до Демьєна. Та він не захотів і Глорія пішла сама. Незабаром побачила знайомий жасмин. А серед гілок – невеличке гніздо. 
Вона подумала, що помилилася. Але тут побачила як до гнізда летять двоє дроздів – Демьєн і… Мати? Сестра? Птахи опустилися в гніздо. І він так упадав біля неї, що стало зрозуміло – дружина. 
Дрізд відчув, що на нього хтось дивиться. Він побачив Глорію, але не підлетів. Вона розправила крила і полетіла. Довго літала над лісом. Втомившись, бродила хащами. Ну як він міг? І все раптом стало чужим і незнайомим. Сам не знаючи як прийшла до озера. „Тут він сказав мені, що любить”. Не витримала – заплакала. Солоні каплі падали у воду. Останні сили залишала її разом з ними. Вона втратила свідомість. 
Юрій шукав її. І під вечір все-таки знайшов. Спочатку подумав, що вона мертва. Та її серце билося. Юрій вкрив її своїми крилами, зігрів. Глорія отямилась. Він не питав, що сталося, - сам все зрозумів. 
Прилетіли інші лелеки і все стало, як раніше. Лише в озері з’явилися білі квіти – колись вони були сльозами лелеки. 

Категорія: Короткі казки | Додав: Margota (05.06.2016)
Переглядів: 367 | Теги: Дружба, кохання, зрада | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar