|
Колись давно в одному селі біля лісу жила дівчина-красуня. Всі хлопці в селі були закохані в неї. А їй хотілося, щоб полюбили не за зовнішність, а за душу.
Одного весняного погожого ранку Неона (так звали дівчину) пішла в ліс. І в цей час вперше за довгі місяці зими визирнуло Сонце із-за хмар і, побачивши Неону, закохався. Спустився з неба. Неона злякалася незнайомого хлопця, але він був таким сонцесяйним, що страх пройшов.
- Привіт. Я – Сонце. А як тебе звати, красуне?
- Неона.
- Неоно, я прийшов до тебе з неба. Хочу, щоб ти стала моєю дружиною.
Дівчина такого не чекала. Але, опам’ятавшись, запитала Сонце:
- Скажи, за що ти мене кохаєш?
- За красу.
Неона тільки-но хотіла відповісти Сонцю, коли налетів Вітер. Він також полюбив дівчину. І, щоб не дати їй вийти заміж за Сонце, також став людиною і промовив:
- Не бійся, дівчино. Я тобі нічого не зроблю. Я – Вітер. Стань моєю дружиною.
Неона звикла від сільських хлопців чути таке і завжди задавала питання:
- За що ти мене любиш?
- За красу, - відповів Вітер.
Але й зараз вона не змогла відповісти женихам, із-за дерев вийшов хлопець – односельчанин Неони. Він вигукнув:
- Сонцю, Вітре, послухайте мене, звичайну людину. Волоссям скількох дівчат ви гралися, скількох цілували? Ви закохуєтесь кожну хвилину, але й ваша любов триває лише хвилину. Вона не варта й копійки. Моє кохання до Неони сильніше, ніж ваші любові до сотень дівчат.
Але Вітер і Сонце не чули його слів – вони вже змагалися за те, з ким залишиться Неона. Вони й досі змагаються. А вона вийшла заміж за того хлопця. І жила з ним довго й щасливо, як не могла б жити із Сонцем або Вітром.
| 
