Творчість

Десь колись серед степів Азії була країна. Та вона і зараз є. Але тоді, давним-давно, цю країною і країною важко було назвати. Лише одне місто на все королівство. Правив – Король гоблінів. Адже це – Королівство гоблінів. А столиця – єдине місто – Місто гоблінів. Жили там бідно і безрадісно. Скрізь бруд і руїни. І – сіре небо.

А поряд цієї країни – інша держава. Щаслива, заможна, з блакитним небом. Тут правила королева з іменем Лорентія. Вона створила цю країну з нічого, з маленької крихітки фантазії, з невеличкої казки. За кілька років це виросло у величезне королівство.

Одного разу вони зустрілись – Король гоблінів і королева Лорентія. І король з першого погляду закохався в неї. Але нічим не виказав своїх почуттів. На той час її серце належало іншому.

Побачивши королівство Лорентії, Король гоблінів зрозумів, яким жалюгідним є його власне королівство. Повернувшись додому почав наводити там лад: все чистилось, ремонтувалось, прибиралось… А разом з містом змінювались його мешканці. І сам Король. Вони ставали добрішими, розуміючими. І поступово з цієї країни зникли злість, заздрість,ненависть, зрада. Все те, що частково існувало навіть у прекрасній країні Лорентії.

Король гоблінів запросив до себе у гості королеву. Пожила там якийсь час і зрозуміла, що ця держава їй набагато ближча за власну. Хоч і невеличка, зате добра, чуйна, радісна. Тут не має того поганого, від чого хотілося втекти Лорентії. І вона не забажала повертатися назад. Передала управління королівством Принцесі і залишилась в Королівстві гоблінів.

Чим довше Лорентія жила тут,тим більше прив’язувалася до цієї держави, до її жителів, до Короля. А Король і далі мовчав про свої почуття. Він робив все, щоб Лорентія почувалася щасливою, став її другом. Королева запропонувала йому розширити Королівство, і він погодився. Восени почали зводити нове місто, а в центрі країни – Лабіринт. І от врешті Лорентія полюбила Короля. Та так, що він став дорожчим для неї за все на світі. І, коли Король відчув це, сказав, що кохає її. Навесні вони одружились.

Завдяки порадам королеви, Королівство все росло і ширилося. Міста почали будувати колом навколо Лабіринту. Спочатку – Місто гоблінів, столиця, де жили гобліни і королівська сім'я. Потім – Біле місто з мавками, ельфами, лісовиками; Місто кентаврів; Маріно з водяними істотами; Підземелля зі створіннями землі – леприконами і гномами; Вогняне місто – з духами вогню; Місто фей; і, нарешті, - Золоте місто з жителями полів. Вони відкривались одне за одним впродовж двох років. Зі школами, університетами, бібліотеками, театрами – всім тим, що є в будь-якому звичайному місті.

На півдні Королівства віднайшли давно забуте місто – Світле. І воно стало осередком культури держави. А поруч – на обох берегах Чорної річки – збудували ще одне місто. Зовсім не схоже на попередні. Воно було створено за кресленнями і малюнками Лорентії. Назвала його Райдужним. Але ця назва не прижилася. З легкої руки Короля, воно отримало назву Місто Королеви.

Королівське подружжя займалося розбудовою країни, але й не забували одне про одного. Через кілька місяців після одруження Королева завагітніла. Але, й носячи під серцем дитину, турбувалась про Королівство і свого Короля – найтемнішого ангела з найтемнішою душею. А він дбав про неї. За його вказівкою один дуже талановитий художник – морський ельф – написав портрет Королеви у повний зріст. На картині вона стоїть біля палаючого каміну з довгим розпущеним волоссям у темно-синій сукні. Тримає букет жовтих хризантем. Ці квіти розкидані біля її ніг. Коли писався цей портрет, Лорентія вже була вагітна.

Королева, крім усього цього, розробила герб країни, написала гімн. Адже Королівство гоблінів і досі існувало без цього. А Король створив прапор – чисте фіолетове полотно, а в центрі – квітка жовтої хризантеми, улюблена квітка Лорентії.

Через визначений час у Короля і Королеви народилась дівчинка – зі сніжно-білявим волоссям, як у тата, і зеленими очима, як у мами. Принцеса гоблінів. Та не тільки. Ще – мавок, русалок, гномів, кентаврів…  Мабуть, це була найщасливіша дитина на світі. Батьки любили її так, як ніхто ніколи у цілому світі не любив свою дитину. Вони часто гралися з нею, розмовляли, годували, купали. І куди б не їхали – вона завжди з ними. І Принцеса гоблінів відчувала цю любов: швидко росла і дуже любила своїх батьків.

В той же час з'явився Названий брат Лорентії – він теж понад усе на світі любив Принцесу.

А потім народився ще й Принц: з темним волоссям, як у мами, і білосніжною шкірою, як у тата. Сім'я розрослась, та любові в ній не зменшилось. Любов росла, як і їхня сім'я.

І так жили вони невеличкою, але щасливою родиною. Поширювали щастя на всю країну.

Але – воно завжди є у кожній казці – королева Лорентія була невиліковно хвора. І про це не знав ніхто, крім Короля. Як він не намагався, та вилікувати її ніщо не змогло. Вона хворіла з самого дитинства. Дивна це була хвороба: без болю, без симптомів. Та вона бродить по крові. І Королева кожної миті могла померти. Могла прожити як 100 років, так і кілька днів.

Це напружувало, дратувало, завдавало душевного болю обом. Королева мучилась почуттям провини: померши, залишить свого коханого одного, залишить своїх чарівних дітей. Навіщо було кохати і влазити у це Королівство, в життя Короля? А Король переживав відчай, бо нічого не міг змінити. І дуже боявся втратити дружину.

Час ішов. Росли Принц з Принцесою, жили Король з Королевою. Відкривались нові міста, саджались сади і парки, розвивалась культура. Але – чого і треба було очікувати – Королева померла. Раптово, миттєво…

Горювала вся країна. Та найбільше, звісно, її сім'я – чоловік, дочка, син і брат. Кажуть, час усе лікує. Але це неправда. На ранах наростає рубець, який час від часу запалюється. І знову кровоточить, і знову болить.

Король вдруге не одружився – не зміг забути Королеву. Не хотів навіть уявити, що хтось може замінити її. Виросли Принц і Принцеса, сумуючи за мамою. Принцеса стала красунею і вийшла заміж за Названого брата. Започаткували династію Вовків. А Принц також став красенем, розумним юнаком. І він також знайшов своє кохання.

Династія Вовків і досі править Королівством гоблінів. Там досі лунає гімн, написаний Лорентією, яскравіє герб і майорить прапор Короля з квіткою Королеви. А на півдні процвітає Місто Першої Королеви. Мешканці Королівства і досі згадують це королівське подружжя, дякують за той світ, в якому вони тепер живуть. Дні народжень Короля і Королеви, день їхнього одруження святкують як державні свята.