Головна » Твори » Оповідання

Примхи весни

Весна, мабуть, заспала. Чи, може, зима не хотіла віддавати керування землею. Та весь березень – сніг, холод, завірюхи. Але, нарешті, весна перемогла: сонце припікало так, що за тиждень сніг повністю розтанув. Все росло просто на очах. Ось скоро вже й каштани зацвітуть… Та одного ранку все змінилося: зникло сонце і тепло, небо стало сірим. За вікном щось забіліло. Що це? Дерева скидають свій цвіт? Ні, це сніг. Білий посланець зими. Він танцює разом з вітром у повітрі, тихо лягає на зелену траву, сині фіалки та квіти абрикосів. Зима повернулась! Та тільки на день. Завтра буде дощ чи світитиме сонце. Але цей день  - зима забрала у весни. А, можливо, - просто з нею домовилася. Бо весна – примхлива дівчина, яка посміхається сонцем чи плаче дощем, дає життя, а потім його забирає.

Я йду по вулиці, а сніжинки летять до мене, падають на обличчя, волосся, сідають на долоні. Тихо – всі злякалися холоду і снігу. А я йду далі. І в мене посмішка на вустах.

Категорія: Оповідання | Додав: Margota (17.04.2016)
Переглядів: 712 | Коментарі: 2 | Теги: сніг, Погода, Дощ, весна, Сонце | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
avatar
1
Дорога Лідо. Є граматичні помилки (ввесь - треба весь, розтав - розтанув, абрикос - абрикосів). А зміст прекрасний, так легко, сонячно і тепло.
avatar
0
2
Дякую! Виправила.
avatar