Творчість

Забуваю записувати у щоденник події.

11-ого розіслала запрошення на хрестини, які будуть 22-ого. І Джейка також. Поговорили по телефону з Майклом. В одній книжці писали про Осяйних особистостей (прибульців з космосу, які світяться з середини). В моєму житті є дві такі людини – Майкл і Джейк. Від розмови з ними на душі стає тепліше, легше, спокійніше… Коли вони посміхаються, то просто неможливо не посміхнутися у відповідь. Саме тому я так дорожу дружбою з ними. Джереда також можна назвати Осяйною особистістю, тільки з темною (хоч і доброю) сутністю.

Вчора мене цілий день не було вдома. Вперше після народження Джедії. Захищала дипломну. Як же я скучили за своєю сім'єю в цей день! Коли їхала назад, чомусь виникло питання: хто з них для мене дорожчий – Джеред чи Джедія? Пізно вночі сама собі відповіла – Джеред. Може, так неправильно і в мене слабкий материнський інстинкт, але Джереда я люблю сильніше. Дочку теж люблю. Сподіваюсь, мені ніколи не доведеться вибирати між ними.

Злякалась, що Джереда не стане. Раптом ця думка охопила мене і викликала в душі жах. Ледь не розплакалась, уявивши, що його не має поряд. Що він помер чи зник. Джеред, мабуть, помітив, як змінилося моє обличчя, бо спитав, що сталося.

- Я боюсь тебе втратити.

- Ти мене не втратиш. Я завжди буду з тобою.

Скільки разів чула подібні слова! І кожного разу «назавжди» вимірювалось кількома місяцями.

- Ти не перший, хто мені це каже.

- Але я все одно буду з тобою. Доки буду тобі потрібен.

- Едвард також це обіцяв Беллі, а потім зник, хоч і був їй потрібен.

- Я не вважаю себе небезпечним. І буду з тобою, доки ти любитимеш мене, доки буду тобі потрібен. І навіть, коли не буду… Ти не чутимеш мене, не бачитимеш, не відчуватимеш, але я завжди буду поруч.

Варто тобі покликати мене, я прийду. Для тебе двері завжди відчинені.

- Ти такий впевнений у майбутньому. А я не знаю, що буде через місяць.

- Я теж цього не знаю. Але знаю, що любитиму тебе, що ти мати моєї дитини і що я ніколи не зненавиджу тебе.

Це трохи розвіяло мої страхи щодо розставання, але все одно залишався страх смерті.

- Це теж саме, як я переживав щодо твоїх пологів. Тут з нами ніколи нічого поганого не станеться.

Він обійняв мене, і я заспокоїлась. Не повністю, та – майже. Знаю, що словам «ніколи», «назавжди» довіряти не можна. Бо в житті не існує вічності. Сподіваюсь, що наша вічність триватиме все життя. Разом.

Запам'ятай: якщо тобі подобається Low, слухатимеш його без напруження, - у тебе проблеми.