Творчість

Сьогодні моєму сонечку вже аж вісім місяців. Кажуть, - чужі діти швидко ростуть. А свої? Неначе зовсім недавно була такою малюсінькою, безпорадною. А зараз – ого, як повзає! Я часто беру її на руки, говорю з нею, читаю їй вірші і казки. Не зважаючи на те, як багато в мене роботи. Вона головніша за все на світі. Сьогодні ми спробуємо овочеве меню. І в нас недавно почали рости зубки.

Я хочу написати щось – повість чи роман. Чи просто оповідання. Про людину, яка захворіла на шизофренію. Вчора читала про цю хворобу і раптом усвідомила: щоб написати про це, мені самій прийдеться частково збожеволіти. І стало так страшно! А якщо я справді захворію? А якщо не повернусь назад?

Здається,  в цьому щоденнику я писала, що хочу збожеволіти. Я не розуміла, що це і як це. І що це – дійсно страшно. Не розуміла, чому він боїться божевілля: живеш собі у видуманому світі, а до реальності тобі байдуже. А зараз, в даний момент – ти не хочеш, щоб тобі коли-небудь стало байдуже. Я півночі крутилась і не могла заснути. А якщо в мене є передумови для розвитку шизофренії?

Перечитала свої недавні записи. Думки стрибають одна через одну. Як у шизофреників. Хоча – таке буває і у нормальних людей. Найгірше те, що я не знаю, з ким можна поговорити про таке. Джеред почне переживати. Джейк не зрозуміє або злякається. Інші – також. Чи переведуть розмову на щось інше. Є одна людина, яка боялась божевілля. З ним би можна поговорити. Мабуть, він би мене зрозумів. Але, на жаль, я з ним не знайома. Хоча дуже хочеться зустрітися з ним…

Довго не писала. По суті – не було про що. Про проблеми? Про любов? Nothing much happened. All the same. І не знаю, коли напишу знову. Тому: 12-ого мені виповниться 23. Як багато! Святкуватиму у Фазані з друзями.

Подумалось, що вже майже три роки я з Джередом. Скоро наша друга річниця. Нарешті я знала своє щастя, яке так довго шукала.