Творчість

Такої прекрасної осені, як в «Олександрії», я ніколи не бачила. Ба більше! Навіть не думала, що така краса взагалі існує на планеті. Здавалось, всі ті фотографії золотої або червоної осені – фотошоп. Не лежить так рівно листя на воді, не стоять так однаково жовті дерева, не буває таких об'ємів яскравих фарб.

Та ні! Буває! В Україні, тут, поряд. Всього лиш за півтори години їзди від Києва. Та ще й за символічну плату. Вхід коштує всього лиш 15 грн.

Всі фотографії можна побачити тут.

Заходиш у ворота – і неначе опиняєшся в іншому світі. Головна пустинна алея виглядає казково. Впевнена, що парк прекрасний в будь-яку пору року. Та мені пощастило побувати там під час осіннього балу. В той день було вітряно і пасмурно. Але, милуючись різнобарв'ям природи, холоду не відчувала. Мабуть, саме завдяки погоді в парку було малолюдно і можна без проблем було все роздивитися та насолодитися красою природи. Часу було мало – годин п'ять всього лиш. Планувала бігати, щоб обдивитися все. Та, опинившись під кронами дерев, про поспіх забулося. Хотілося стояти і милуватися. Тому йшла поволі, роздивляючись жовто-зелені віти дерев, м'які килими опалого листя, долини, вкриті багряним плющем…

Перше, на що я натрапила – Ротонда. Невеличка полянка, оточена кущами. І біла Ротонда, неначе сцена. Здається, що тут влітку хтось виступав, було свято чи бал. А зараз – все поснуло, чекаючи приходу зими.

До речі, неприємним сюрпризом стало те, що карта тільки на вході. Вказівники є, але не до всіх місцин. А самі місцини не підписані. Карти парку не продавались. Як варіант – сфоткати на телефон. Але це таке собі задоволення – розглядати на маленькому екрані малюсінькі позначки. Через це не зможу точно вказати, куди йти. Адже сама просто бродила парком.

Випадково побачила Кінську могилу. На карті її не позначено. За легендою тут похований улюблений кінь графа Потьомкіна.

Трохи далі – Колона смутку «Пелікан». Чому смутку? Так і не знайшла інформації. А щодо Пелікана, то є версія: це пов'язано з уподобаннями Олександра І масонським рухом. Адже герб масонів: пелікан, який годує пташенят.

Статуї Аполлона і Діани розташовані поряд з якимось будинком. Саме там я зустріла кота. Він супроводжував туристів по парку. Від однієї групи до іншої переходив. Прогулявся з нами до джерела Лев і перейшов в до іншого туриста. Але про джерело – трішки пізніше.

Поки що на моєму шляху виник пам'ятник Олександрі Браницькій. Він тут зовсім новий – відкритий лиш в 2014 році. А от поруч – її улюблене дерево, сосна Веймутова. Найстаріша сосна в Україні. Їй понад 200 років.

Хто така ця Браницька? Засновниця парку. В 18 ст. Біла Церква була приватним містом сім'ї Браницьких. Олександра захотіла створити парк в своїй резиденції – такий же, як в Європі. Саме тому тут так багато римської міфології. Поступово в парк додавалися нові елементи. Але прихід Радянської влади, а потім і фашистів знищили багато будівель, дерев. Відбудовувати вирішили тільки в кінці 40-их.

Кілька кроків від пам'ятника – і відкривається Велика галявина, що займає 9 га. Оточена каскадом різноманітних дерев. Одне з яких – сімейне дерево Браницьких, сосна з чотирма стовбурами.

На одному з перехресть розташована Лава декабристів. Вона також порівняно молода – встановлена в 1992 році. Не тому, що Браницькі підтримували декабристів. Через те, що майбутні декабристи часто бували у них в гостях.

І от, нарешті, джерело Лев. Вода холоднюча. І зовсім не смачна. Зате корисна. Адже вода насичена радоном. Він подовжує життя, зумовлює стійкість до інфекційних та онкологічних хвороб, стимулює імунну систему, покращує вуглеводний та мінеральний обмін, регулює водно-сольовий баланс, сприяє виведенню з організму шкідливих речовин, нормалізують функцію щитовидної залози та яєчників, пришвидшують загоєння ран. За допомогою води з радоном лікують безпліддя, цукровий діабет, порушення потенції, ендометріоз… Цілі трактати та дослідження проведені щодо лікувальних властивостей радону. Коротко скажу, що він допомагає в лікуванні серцево-судинних, шлунково-кишкових, урологічних хвороб, проблем з нервовою системою, опорно-рухового апарату, статевої сфери. Можна спокійно набрати бутилі води.

А потім пройшлися до Лазневого ставу, де окрім лебедів, плавали ще й качки. На підвищенні красувалися Руїни. Руїни чого? Та нічого. Руїни будувались, як руїни. З цього боку нічого особливого чи надзвичайного. Та з іншого, де шелестить водоспад Черепаха, Руїни дійсно здаються руїнами якогось палацу, обплетені плющем. Спокій і тиша. Маленький струмочок від водоспаду огортає острів Марії. На ньому – скульптура Діви Марії та фонтанчик. Дістатися на нього можна через Арковий місток.

А там – плавно тече Рось, несучи опале листя до Дніпра.

Йдучи берегом Росі, я добралась до ставків – Половичів та Лебедине. Ставок Половичів був вкритий накидкою з жовтого листя, а по Лебединому ставку і справді плавали лебеді. А між ними – Китайський місток зі скульптурами мудреця та китаянки. Існує повір'я – якщо загадати бажання, тримаючись за бороду мудреця, воно обов'язково здійсниться.

Кілька хвилин звідти вглиб парку, щоб нарешті побачити Колонаду Луна (Відлуння), а перед нею – скульптуру Меркурія. Луна, тому що тут надзвичайна акустика. Шепіт водному кінці колонади буде добре чути в іншому кінці. А крик – глушить.

Звідти попрямували до Дирекції парку (насправді, не знаючи, що зустрінемо попереду). На шляху побачили Сірінгарій. Щоправда  кущі бузку вже поснули. Навіть листя скинули. Але поряд зеленів Коніферетум – збірка різноманітних хвойних дерев та кущів. А далі – Розарій. Я була дуже здивована тим, що в середині жовтня троянди все ще квітнуть. Уявивши, як красиво тут навесні, коли квітне бузок і починають розпускатися троянди, захотілося повернутися сюди знову.

Час піджимав, тож вибрали дорогу «прямо», щоб дістатися до одного з виходів. Натрапили на сад «Мур».  Прочитала в інтернеті, що Браницькі побудували цей сад, щоб залишатися наодинці, куди не допускали звичайних людей. Про те, що й нині в сад «Мур» вхід заборонено – ніде й слова не зустріла. Навіть на вході до саду. А там виявилась дивовижа: яблуні й груші з неймовірними кронами, рясно всіяні плодами. Доки нас не помітили, півсаду пройшли…

А завершили свій шлях дорогою через Канатний парк та зустріччю з білкою.

Як я вже говорила, п'ять годин дуже мало. Тому хочу повернутися до парку на весні. Тим паче, що я стільки всього не встигла побачити! Дідинець, композиція «Варна», Турецький будиночок, колона Енса, колона Глобус, Альтанка, Стара гребля, Нагірна галявина, Палієва гора, Діброва, ставки та декілька скульптур.