Головна » Твори » Статті і роздуми » Пізнаючи Україну. Подорожі

Пізнаючи Україну. Кам’янець-Подільський

Люблю Кам’янець. Закохалась в нього з першого погляду в далекому 2008 році. Тоді, припрошений першим золотом осені, він мене вразив. Тим, що мінарети, костьоли та православні храми – побудованы пруч, зовсім не ведуть війну релігій. Тим, що всюди можна дійти пішки, без маршруток. Тим, що місто - зелене. І давніми будівлями, звісно. І висотою Новопланівського моста… Багато чим. Тож, як тільки випала можливість, я знову поїхала в це чарівне місто.

Кам’янець – унікальне місто. Адже тут збудований найвищий безопірний міст в Європі – міст Стрімка лань. Саме тут знаходиться 200 пам’яток архітектури та 11 музеїв. Я не розкажу про їх всі. Щоб всі їх оглянути мало дня, замало й тижня! Та розповім про ті, які бачила, які мене вразили.

Ще до заснування міста про цю землю ходять легенди. Про те, що тут жили велетні, а острів, на якому зараз фортеця, - служив їм столом. Кожного дня велети приходили сюди їсти. От і витоптали долину, по якій тепер тече р. Смотрич.

Кам’янець напряму пов’язаний ще з одним чарівним місцем України – Уманню. Адже саме в Кам’янці була звільнена з турецької неволі гречанка Софія, кохана графа Потоцького. Саме для своєї коханої він і побудував прекрасний парк, названий Софіївкою.

Всі фотографії можна побачити тут.

Що ж, цього разу Кам’янець почався для мене не з залізничного вокзалу, а з автовокзалу (вул. Князів Коріатовичів, 19). І базарчику, який був поруч. Минувши гамір людей, я звернула з головної вулиці. Перший пам’ятник на моєму маршруті – Воїнам АТО (вул.. Гунська, 36). Він був по дорозі, тому і вирішила поглянути. Не думала, що він мене так вразить. Величезна каменюка і – справжня ракета. Так, цей пам’ятник зробили з уламку справжньої ракети реактивної системи «Смерч». Неначе уламок війни. Далекої, за сотні кілометрів. А ось вона, поруч. Нагадує про те, що в Україні не лишилося людини, яку б не зачепила війна: смертю, скаліченим тілом чи душею…

На паралельній вулиці я побачила Кам’янець-Подільській університет ім. І. Огієнка (вул. Огієнка, 61). Будівля зведена в 1918 році як державний університет. Указ про його створення підписав гетьман Павло Скоропадський. Першим ректором був Іван Огієнко, мовознавець, вчений, митрополит.

А тоді звернула на вул. Лесі Українки. Там розташований особняк Дембіцького. Шукаючи адресу в інтернеті, знайшла, що це будинок №38. Це виявилась бібліотека. Також давня спруда. Але на фото я бачила зовсім інший будинок. Трохи розчарована рушила до Ботанічного саду. Так-так! В Кам’янці є ботанічний сад! Ви про нього не чули? Не дивно. Адже місто асоціюється з фортецею, а не садами, парками чи скверами. Отже, особняком Дембіцького виявився будинок під номером №60. Збудований в 1902-1914 рр. Зараз в ньому – Будинок дитинства та юнацтва.

І нарешті ботанічний сад. Вхід коштує всього лиш 10 грн. Чисто символічна ціна. І, на відміну від бот. Саду в Хмельницькому, цей сад має право назіватися ботанічним. Ту навіть є своя оранжерея з пальмами і фікусами, агавами та кактусами. Дерева часто товсті,старі, облетені плющем. Є невеличке озерце, на берегах якого ростут верби. Відразу загадося:

 

Верба рипіла все: "Засни, засни..."

І снилися мені все білі сни:

на сріблі сяли ясні самоцвіти,

стелилися незнані трави, квіти,

блискучі, білі...

Там тихо. Жодної людини не зустріла. Зате дуже багато різних птахів, білок. Є город з лікарськими равами і дивними овочами. Наприклад, самострільним огірком. Є фруктовий садок: яблуні, вишні, сливи. На жаль, яблука майже всюди вкриті паршею. Груші зимового сорту, а сливи – теж хворіють. Особливість Кам’янецького ботанічного саду – заним не доглядають. Багацько сухого гілля, є хворі дерева, зарості кущів. Єдине, про що дбають - клумби з жоржинами та трояндами. Якби не було, але в бот. Саду мені сподобалося. Неначе не в місті, а десь в лісі. При чому чарівному. Адже тільки в казках по лісу ходити легко, там все зелене і зплющем, чимало тварин.

Потім звернула на перпендикулярну вулицю і наткнулася на Дендропарк. Ось тут Хмельницький дендропарк набагато цікавіший. Загалом здалося, що це – звичайний парк. Про який також не дбають: де-не-де сміття, сухе гілля, на доріжках гілляки…

Звідти через сквер Танкістів (де височіє танк) і сквер Гунські Криниці (де милий ставочок і кількаметрова бузина) пройшлася до Кафедрального собору Олександра Невського (вулиця Соборна, 2). Був побудований у 1893 році. Але за часів радянської влади знищений. Відновлений тільки в 90-х роках у неовізантійському стилі. Це – одна з визначних пам’яток міста.

А далі – ще один сквер. Такий же зелений і привітний. З невеличким фонтанчиком та пам’ятником афганцям. Трохи далі, за величною будівлею банку, - вид на Смотрич. І відразу – кілька красот. З одного боку – сквер Лебедине озеро. Назване так тому, що там живуть лебеді – чорні та білі. З лебедятами. Не гидкими, а досить милими. Щоправда на лебедів не схожі. Навпроти – пам’ятник Оленю. Адже саме завдяки Оленю і було збудоване місто. Один з князів Коріатовичів, які залишилися тут жити, був на полюванні. Віддалився від інших і раптом побачив оленя із золотими рогами та срібними копитами. Захотілось князю вполювати такого оленя. Помчав за ним. Та олень неначе грався– то далеко, то ось зовсім поруч, то  знову ледве видко. Заблукав князь Олександр. Та тут з’явився той самий олень, за яким полював Коріатович, заговорив з ним. Та вивів до острова, що був оточений каньйоном, показав таємну стежку. На тому місці і звели фортецю, яка за століття розрослася великим містом.

Ну, а попереду – Новопланівський міст. Що такого в мості? Тим, що він не звичайний. Його будували – 10 років! З 1864 по 1874. Під час Другої Світової його знищили радянські війська, відступаючи. Відновили – в другій половині 40-х. Його висота – 38 метрів. А під ним протікає тонесенька річечка Смотрич. Велич моста і велич Смотрицького каньйону. Кажуть, що біля мосту є кам’яні сходи, що ведуть до річки. Мабуть, так і є, бо сходів у Кам’янці чимало. А ще говорять, що з каньйону стримить водоспад. Але насправді він  штучно створений. Зі ставків, по яким плавають лебеді, щоб не застоювалась вода, зробили такий собі злив. Спочатку і я думала, що то справжній водоспад, доки не побачила, звідки насправді тече вода.

Щойно Новопланівський міст лишився позаду, переді мною постала Церква Святої Трійці – ще одна з відомих пам’яток міста. Зведена в 16 столітті. В другій половині 17 століття над нею був збудований мінарет турками, під чиєю владою знаходилося місто, а сам храм перетворено на мечеть. Як тільки турки пішли, мінарет розібрали. Церкву добудовували всі ці століття. Доки в 1935 році радянська влада не розібрала її по цеглинці. Відновлення, розкопки та вивчення почалося всього лиш в 1995 році.

Від церкви я повернула направо. За кілька сотень метрів там на мене чекало кілька пам’яток. Перша з них – комерційний банк (вулиця Зарванська, 3). Державний банк з’явився в Кам’янці в 1865 році. Наразі в будівлі розміщений Подільській коледж культури і мистецтв.

Трішки далі по цій вулиці – Вітряна брама, яка примикає до вежі Стефана Баторія. Це частина міської оборони – мурів. Називають по-іншому Королівською, Семиповерховою, Кушнірською. Її збудовано в 1564-65 роках. Вітряною брамою почали називати в 18 столітті. За легендою, в 1711 році в неї заїжджав Петро Перший. З його голови здуло капелюха. На жаль, зараз ця споруда в занедбаному стані, розвалюється просто на очах. З лівого боку до неї примикає Турецький бастіон – ще одна оборонна споруда міста. Вона тягнеться на кілька сотень метрів вздовж річки. Ковальська башта розташована на іншому березі Смотрича. До неї веде місточок. Все це разом утворює Верхню Польську браму.

Варто вказати, що внизу,біля самї річки акож знаходиться пам’ятка Кам’янця – Порохові склади Яна де Вітте. Щоб оглянути їх зблизька, потрібно спуститися.Схдів поблизу я так і не знайшла, на жаль. Тож довелося розглядати склади через кущі та зарості. Ці склади давні-давні. Але носять ім’я інженера, який перебудував їх у 1778-79 рр. Ще 40 років тому ці склади використовувалися як продовльчі склади. Наразі це всього лиш історична будівля, до якої можна дістатися, лише спустившись до каньйону Смотрича.

Щоб дістатися Єзуїтського коледжу (вулиця Ковальська, 6), потрібно піднятися Сходами Фаренгольця. Їх відразу і не помітиш за високими травами і густими кущами. За легендою сходи побудував дворянин Едмунд Фаренгольц. Вони поєднують Старе місто з каньйонами. Довгі й закручені. Підійматися важко. Ще одні сходи в Кам’янці, яких тут дуже багато. Як і маленьких мостів.

Унікальним є Собор святих апостолів Петра і Павла (вулиця Татарська, 20), поряд з яким турками зведено мінарет. А після того, як турки звільнили нашу землю, християни не знищили його, а навпаки – перетворили на символ перемоги. Вони розмістили на мінареті скульптуру Діви Марії. З цим костелом пов’язана одна легенда. Коли прийшли до міста турки, то наказали монахам забиратися. Ті й пішли, забираючи з собою із храмів все, що могли. Залишалося тільки оздоблення стін та важкі речі. Останній монах, виходячи з храму, почув: «Забери мене.» Обернувшись, побачив статую Діви Марії. На собі він витягнув її з храму. Зараз поряд з костелом є скульптура монаха, який тримає статую.

Цей собор почали будувати  в 16 ст. Він складається з арки, турецького мінарету і костелу. В 19 ст. віденські майстри встановили в костьолі один з найбільших органів в Україні. З нього линуть надзвичайні звуки. Поряд з костелом стоїть пам’ятник Гектору Подільському – Юрію-Михайлу Володиєвському. Кажуть, якщо пройти під тріумфальною аркою та загадати бажання, то воно обов’язково збудеться.  Головне, щоб від загадування бажання вас не відволікли попрошайки, які тут завжди сидять і просять подаяння, милостиню.

Вулиця Татарська має свої пам'ятки, хоч і являється дуже маленькою вуличкою. Один з них – школа кармелітів (вулиця Татарська, 10). Колись недалеко від цього місця існував Монастир кармелітів. В другій половині 18 століття на місця будинку Марчина Богуша звели один з корпусів цього монастиря. Він і досі існує як школа кармелітів. Щоправда в занедбаному стані.

Вийшовши від собору через арку потрапляєш на площу Польський ринок. На ній розташована Ратуша (площа Польський ринок, 1) або Будинок польського магістрату. Будівля цікава тим, що в ній змішано декілька архітектурних стилів: ренесанс, ампір, готика, барокко. Це пов’язано з тим, що ратушу будували і перебудовували впродовж 3 століть: з 14 ст. по 17 ст. перед балконом ратуші розташоване так зване Лобне місце. Тут ухвалювали вироки та страчували повстанців та непокірних. Зокрема учасників бунтів Устима Кармелюка.

Поряд з Ратушею поставили пам’ятник Туристу в 2013 р. Так як справжній турист завжди в дорозі та ще й пішки, то чоловічок виглядає дуже худим і дещо вимученим. Його зріст – 2 м. Все тіло, одяг, взуття – мають натуральну людську величину. Саме тому біля пам’ятника зручно фотографуватися.

Біля Ратуші розміщено Вірменський колодязь. Вірменьский купець Нарзес, за легендою, пожертвував значну суму, щоб прокласти в Кам’янці водогін. Але гроші вкрали і водогін не проклали. Король Владислав IV Ваза в 1638 р. розпорядився, щоб побажання Нарзеса було виконано. Саме завдяки втручанню короля криниця вибита вірменами в суцільній скелі в 1638 році. Дещо пізніше над нею збудували восьмигранний павільйон. Глибина криниці сягає 40 метрів, ширина – 3 м. Але от вода в ній непридатна для пиття – занадто гірка. Нині приміщення використовується як виставкова зала музею.

Недалеко від Ратуші розташовані Францисканський костел та монастир (вулиця Францисканська, 8). Святиня була зведена в 1617–1672 рр. Після того, як Кам’янець–Подільський увійшов до складу Російської імперії, францисканський костел віддали православним, які перетворили його на церкву Успіня Пресвятої Богородиці, а монастир на будинок архієрея. На сьогоднішній день францисканський костел діє як церква Успіня Пресвятої Богородиці, а монастир - в руїнах.

Купуючи екскурсію, варто розуміти, що більшість цікавинок ви не побачите. Гід покаже лиш найвідоміші та найкрасивіші. Штук 10-15 з усього різноманіття Кам’янця. Так, наприклад, гіди оминають Костел Святого Миколая і монастир домініканців (вул. Домініканська, 3) – один з найстаріших храмів Кам’янця. А все тому, що виглядає він зовсім не презентабельно. Здається, що розпадається просто на очах. І взагалі дивно, що він досі діє і там справляють служби. Але це так. Найстаріші частини костелу датуються 15 століттям. Але через війни та завоювання то знищувався, то відбудовувався, то перетворювався на мечеть. Його постійно добудовували в різних стилях. А в 18 ст. після навали турків костел відновили. В радянські ж часи його закрили і полишили дощам, вітру і часу. Лиш з початком незалежності України пам’ятку архітектури почали відновлювати. Всередині вигляд набагато кращий, ніж зовні.

Палац Чарторийських (вулиця Зарванська, 13) називають ще палацом генералів подільських земель. На цьому місці в 16 ст. знаходився звичайний дерев’яний будинок, від якого залишився тільки підвал.  В середині 17 ст. перебудували на кам’яний одноповерховий. Під час турецької окупації повністю зруйнований. В середині 18 ст. відновлений. В цей час  будівля належала князю Адаму Казимиру Чарторийському, який в 1758 р. став подільським генеральним старостою. На даний час там розміщується греко-католицька місія.

Церква священомучика Йосафата (колишній Тринітарський костел або костел Святої Трійці) (вулиця Тринiтарська, 1 ) розташована на вулиці, яка веде до Фортеці.  На цьому місці був дерев’яний костел, зведений тринітаріями на пожертви. Церква будувалась 15 років – з 1750 по 1765 роки. У 1780 році єпископ Адам Станіслав Красінський освятив храм на честь Святої Трійці. Нині у колишньому костелі знаходиться греко-католицька церква св. Йосафата.

Вірменьский бастіон – шестигранна споруда з великими амбразурами, поряд з Фортецею. Бастіон збудували та охороняли вірмени під керівництвом військового інженера Камілуса. Прикривав один з трьох входів до міста. Час побудови точно невідомий. Лиш відомо, що раніше 16 ст.

Поряд з Вірменським бастіоном знаходиться Міська брама. Це - головні міські ворота. Вони закривали в’їзд до Кам’янця.

Замковий міст (в народі прозваний – Турецьким) поєднує Старе місто, що розташоване на півострові у петлі р. Смотрич, та Фортецю, збудовану на мисі. Являється однією з семи чудес міста. Згідно гіпотези, цей міст звели римляни на початку 2 ст. н.е.  Перша згадка про нього датується 1494 роком. За однією з версій саме на Замковому мосту було страчено Юрія Хмельницького.  Міст – це суцільний мур, який мало схожий на міст. Швидше на дамбу. Його довжина – 86 м. Висота мосту – від 24 до 28 метрів (за різними оцінками). З усіх боків мосту можна спуститися вниз до Смотрича по сходах. Адже в каньйоні також живуть люди. Є свої вулиці, готелі та кафе. Також варто згадати про ще один штучний водоспад, води якого падають з отвору в мості. Інколи падають. Бо часто - ледве течуть. Тут також існує легенда. Коли турки тікали з міста, то вивозили з собою дорогоцінні метали. На Замковому мосту в однієї з карет відпало колесо. І вона разом з майном полетіла у Смотрич. Турки не стали повертатися та витягати. Але назначили винагороду тому, хто дістане карету з золотом. Та скільки люди не шукали – так і не знайшли. Річка добре сховала.

Далі за мостом – Фортеця. Але ще чимало цікавинок до неї та – за нею. Одна з них – Хрестовоздвиженська церква (вул. Карвасари, 24). Це дерев’яна церква, споруджена в 1799-1801 роках. За легендою, ідея збудувати церкву поряд з Фортецею належить гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному. Він подумав, що захист фортеці стане сильнішим, якщо опиратиметься не тільки на мури, але й на віру. Перша дерев’яна церква була зведена в 1672 році. Але під час навали турків – знищена. У 1739 р. церкву знову звели. Але за кілька десятиліть вона занепала. Тож вирішили збудувати нову, яка існує по цей час. В 1953 р. церкву закрили, а вівтар й ікони вивезли. Куди – досі невідомо. В 1987 році почали відновлення церкви. На даний момент вона діюча. Особисто мене вразила як сама церква – дерев’яна, яка існує понад 2 століття, так і липа, що росте біля нею. Не здивуюсь, якщо дізнаюсь, що ця липа була посаджена теж два століття тому.

Ще одна пам’ятка Кам’янця-Подільського поряд з Фортецею – пам’ятник Семи культур. Його ще називають Столом злагоди або Місцевий Стоунхендж. Карта та й більшість довідників скажуть, що він розташований на вул. Карвасари. І лиш дехто зізнається, що до цього пам’ятника потрібно ще зуміти дістатися, адже він знаходиться на горі Татарвиці (Татариська). Це брила з трубою-короною, що символізує місто та фортецю. А навколо – сім каменів як сім культур, що доклали зусиль у розбудові міста: українці, росіяни, поляки, вірмени, литовці, турки і євреї. А поруч – хрест.

А тепер можна і до Фортеці зайти. Вхід коштує – 30 грн. Раніше вважалося, що Кам’янець-Подільська фортеця збудована в другій половині 14 ст. Але через версію про римське походження Замкового мосту, можна вважати, що фортеця може бути на півтора тисячоліття старшою. Найперші згадки про замок датуються 15 століттям. Колись тут проживали князі і звичайні люди. Були й церкви, й базари. Брами відкривали вхід до фортеці. Башти охороняли спокій жителів. А каземати ховали від сонячних променів злочинців та ворогів. Що можна побачити в середині фортеці? Магазини з сувенірами, кав’ярню, ресторан. А ще можна піднятися на башти, спуститися в каземати, поглянути на боргову яму та колодязь. Хотинська фортеця в середині набагато цікавіша.

За фортецею лежить чудове поле з пагорбами. Вони квітнуть розмаїттям трав. Під ними – кам’яні споруди, неначе проходи до фортеці. В одній з них я побачила щось схоже на давню піч чи то камін. На них готували їжу. Якщо ж видертися на ці пагорби, то район міста Польські фільварки – як на долоні. І церква, яка супроводжувала мене увесь час моєї прогулянки місто. Її видно звідусіль. Це – Георгіївський собор. Білий з блакитними куполами. Зведена в 1861 р. Це – нова кам’яна церква. До цього був дерев’яний храм, ще в 17 ст. До цієї церкви я дійшла в наступний мій візит до міста. Повз Ковальську башту, через міст, наліво і ще раз наліво. Дуже красива церква. Але далеченько знаходиться. Потім довелося переходити напівзруйнований місток та підійматися слизькою бруківкою.

Часу залишалось небагато. Тому вирішила дістатися мосту «Стрімка лань». Якщо вірити інтернету, то я мала доїхати туди на маршрутці з пересадкою. Та, спитавши місцевих, знайшла швидший та коротший шлях. Хоча, мабуть, не найлегший. Знову спуститися вниз сходами, перейти міст, піднятися сходами… Так я і зрозуміла, що Кам’янець-Подільський – це не тільки квітка на камені, місто семи культур, а ще й місто, де повно сходів – височезних, довгих і кам’яних.

Шлях пролягав як раз повз Казарми фортеці, збудовані в 18 ст. Вони огороджені муром. Казарми так і не були до кінця добудовані. На початку 19 ст. перетворені на військовий госпіталь, в якому працював В. Даль. Після Другої Світової казарми стали тютюновою фабрикою. Адміністрація фабрики не особливо дбала про історичну пам’ятку, руйнуючи корпуси. Наразі не використовуються взагалі.

Вийшла я прямо до Церкви Покрови Пресвятої Богородиці (вул. І. Франка, 1), яку за зеленими деревами майже не було видко. Як і з Георгіївським храмом, тут раніше також була дерев’яна церква, на місці якої в 1861 р. звели кам’яну.

Ну, а звідти хвилин 15 пішки і я вийшла до мосту «Стрімка лань». Він відомий тим, що є найвищим мостом в Європі без опор. Міст відкрито в 1973 році. Тобто – він досить молодий.Його висота сягає 54 м. Тому його використовують для стрибків. Кожної суботи всі бажаючі можуть отримати задоволення від 2 секунд вільного падіння. Або – просто помилуватися каньйоном р. Смотрич.

Що я не побачила? Не побачила зблизька Окружний суд, Духовна семінарія, Руський магістрат, Палац вірменського єпископа, будинок Потоцького, Вірменський притулок, Прибережна башта (бачила, але тільки здалеку), Церква св. Катерини, Миколаївська церква. Як я казала на початку, щоб повністю ознайомитися з Кам’янцем замало й тижня. Не тільки тому, що тут дуже багато цікавинок (особливо тих, про які не розказують гіди). А більше через особливості міста. Постійні спуски та підйоми, сходи, бруківка та дороги з каменевих брил дуже втомлюють ноги.

Категорія: Пізнаючи Україну. Подорожі | Додав: Margota (26.07.2017)
Переглядів: 391 | Теги: історія, собор, Легенда, Фортеця, замок, річка, Подорож | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar