Головна » Твори » Статті і роздуми » Пізнаючи Україну. Подорожі

Пізнаючи Україну. Хмельницький – місто церков

Занесло мене в Хмельницький зовсім не для туризму і подорожі. Але як це – бути в новому місті і не прогулятися по ньому? Звісно, я вирішила не впускати таку можливість. І, незважаючи на дуже ранню весну, подивилася Хмельницький. Тут не так вже й багато визначних місць. Місцеві часто самі не знають, де вони знаходяться і що в їхньому місті є щось подібне. Карта часто помиляється з нумерацією, з поворотами вулиць… Тож не так-то легко було знайти все, що хотілося побачити.

При першій зустрічі з містом мені здалося, що я потрапила назад в часі на початок 90-х. Занадто багато радянських будинків і старих, імперських в самому центрі, дещо занедбані. Тут навіть досі функціонує банк «Надра».

Стільки церков, як в Хмельницькому, я не бачила в жодному місті донині. Звісно, якщо не рахувати Львів. Але там – давні католицькі споруди. Тут же – чарівні православні: від великих храмів до маленьких капличок. Через кожний кілометр – церква. Вони всюди. Жовті, сині, зелені, білі… Високі й низенькі, з одним куполом і з багатьма…

Всі фотографії можна побачити тут.

Почну, як завжди, з вокзалу. В Хмельницькому головний залізничний вокзал не має нічого особливого. Звичайна собі будівля радянських часів. Та й навколо територія мало чим може викликати інтерес. Хіба що - пам'ятник Богдану Хмельницькому, на честь якого місто власне і перейменували.

Та прогулянку містом я почала не з вокзалу.

В центрі Хмельницького є великий торговий центр – Либідь-плаза. Мабуть, його можна назвати серцем Хмельницького. Але мене цікавили не магазини.

Найперше, що я побачила, рушивши від Либідь-Плази, - фонтан на Подільскій вулиці. Без води. Просто тому, що в кінці березня занадто рано для води в фонтанах. В теплу пору року там шелестить вода. Навпроти нього – Пожежне депо (вул. Подільска, 39).  Будівля збудована в 1950-х роках. Але ні за що б не сказала по вигляду, що це депо – радянських часів. Надто не сходе на сірі бетонні однаковісінькі споруди, які так часто тоді зводили. В 80-х роках замість депо там розташувався кінотеатр «Планета», що функціонує й досі. Трохи більше 10 років тому в цій жовтій вежі встановили годинник, що кожні півгодини програє частинку пісні «Проскурівський вальс» (Проскурів – стара назва Хмельницького) та дзвонить дзвонами – електроннім записом.

Повернувши на вулицю Вайсера, почала шукати Собор Різдва Богородиці. Ходила туди-сюди біля вказаної адреси, доки не здогадалася зайти у двір між будинками. Саме там храм і сховався. Надзвичайно красивого насиченого синього кольору. Цей собор вважається візитною карткою міста. На жаль, хмельничани не змогли мені підказати, де ж шукати таку відому пам'ятку культури та історії. Храм звели в 1837 році на місці церкви, що згоріла.

Далі по моєму маршруту – Синагога ремісників (пров. Пекарський, 2). Цей храм зовсім недалеко від православного. І також схований між житловими будинками. Це – єдиний єврейський храм у місті, збудований ще в 1890-ому році. Ззовні синагога нічим не захоплює. Будинок, як будинок. Можливо, в середині цікавіше. Бо там – фотографії та виставка надгробних плит, релігійного побуту.

А потім дуже довго намагалася знайти Покровський кафедральний собор (вул. Володимирська, 13). Вже і в двори заглядала. І понад десяток хмельничан перепитала. І з картою звірялася… Цього собору я так і не знайшла. З одного боку вулиці стоїть будинок №10. На іншому – вже №15. В якому паралельному світі заблукав Покровський собор разом ще з трьома будівлями, я так і не зрозуміла.

Тому рушила до скверу ім. Т.Г. Шевченка. Мабуть, коли дерева там вкриті листям, клумби палахкотять квітами, а в фонтанах грає вода, то сквер виглядає привабливо й красиво. Загалом я могла це уявити, хоч і бачила перед собою голі дерева, чорні клумби та порожні фонтани. Сфотографувавши пам'ятник поету, відправилася далі.

До театру ляльок «Дивень» на вул. Проскурівській, 46. Ще один будинок радянського часу, який не схожий на радянські будівлі. Симпатичний такий собі будиночок, зведений в 1970-х роках.

Наступний пункт мого маршруту - пам'ятник Ракеті, що розташований на перетині вулиць Пилипчука та Франка. Він створений з уламку стратегічної ракети СС-19, що була направлена на територію США.  Насправді, до даної ракети пам'ятник не має ніякого відношення. І вже тим паче ніхто не випускав СС-19 в бік США. Хотіли показати, що варто знезброюватися, але занадто багато брехні в цьому пам'ятнику.

Неподалік від ЦУМу по вулиці І. Франка розташований сквер «Ангел скорботи». Зі скверу там – кілька дерев. А от пам'ятник вражає, привертає увагу відразу. Емоціями, які несе. Цей ангел-пам'ятник жертвам репресій. Радянських, звісно. Чому тут? В цьому місці в 60-х роках при будівництві універмагу було знайдено чимало останків розстріляних в'язнів НКВС. 24 серпня 1998 року відкрито сквер та пам'ятник.

По вулиці Франка спустилась вниз, пройшовши сквер його імені та пам'ятник Загиблим в Другій Світовій. Повернула на вул. Пушкіна. Паралельно ній розташовані залізничні колії. А за ними – Храм Георгія Побідоносця. Збудований в 1898 році. Дивно було бачити дзвони, куполи та вантажні потяги, що час від часу снували туди-сюди.

Далі я попрямувала на вул. Гагаріна. По її центру розміщена довгенька алея з висадженими на ній деревами та поставленими лавками. До речі, ці лавки самі по собі – визначна особливість міста. Їх поставновлювали різні підприємства більше для власної реклами. Але лавки гармонійно вписалися у вигляд вулиці та радують молоді сім'ї, які щойно одружилися в РАЦСі. До речі, приміщення РАЦСу досить примітне і красиве. Раніше тут був особняк одного з лікарів. Зведений в 1903 році. До того, як стати РАЦСом, тут розміщувалась армія Брусилова та міська дитяча лікарня.

Будинок міськради також на Гагаріна. Приміщення збудоване в 1904 році як Олександрівське реальне училище. Старий маєток вказаний як одне з визначних місць Хмельницького. Крім його старості, нічого надзвичайного в ньому я не побачила. Та й старий – відносно, адже відновлений за допомогою сучасних матеріалів і як пам'ятка архітектури вже не виглядає.

В кінці алеї по вул. Гагаріна знаходиться філармонія і ще один пам'ятник Б. Хмельницькому. В цьому пам'ятнику мене вразив кінь – масивний, величезний. Ніби вантажовоз. А сама філармонія – будова 1960-х років. Під стиль класицизму.

Пройшовши головну площу міста, пофотографувавши Будинок обладміністрації та фонтан, який спав до тепла, повернулась до Либідь-плази. По дорозі помітила пам'ятник Вячеславу Чорноволу. Яким боком він до Хмельницького? Ніяким. Всього лиш пам'ятник видатному українцю.

 

По вулиці Свободи, на розі з проспектом Миру, мене зацікавив храм. До нього й вирушила. Як пізніше підказав гугл, це – Свято-Миколаївський храм. Від нього по проспекту Свободи добралась до костелу. Мабуть, єдиного в місті. Цікавий жовтий будиночок з хрестом. І дивною, як на мене, назвою – Христа Царя Всесвіту. Цей храм існує з 1995 року.

Спустившись вниз по вул. Бандери, я добралась до міського пляжу. Та власне – річки, Південного Бугу. Чи ще точніше – Бузького водосховища. Бо з одного боку мосту – річка широка, схожа на озеро. З іншого ж – тоненька цівка водички. З пляжу видно парк Чекмана та острів Кохання.

А тепер можна і по паркам пройтись/проїхатися. Прочитавши, що в Хмельницькому є ботанічний сад, загорілася ідеєю побувати там. Їхала до Хмельницького національного університету хвилин 40. Сам бот. сад обійшла за 15. Магнолії, форзиції, тюльпани з нарцисами. Але щоб бот. Сад… Занадто гучна назва для цієї алейки.

А от Дендропарк мені сподобався більше. По-перше, він набагато більший. По-друге, там справжня природа. Зелено, приємно пахне. Відчуття, ніби ти далеко від міста в ліску.

От і все. Удачі в прогулянці містом!

Категорія: Пізнаючи Україну. Подорожі | Додав: Margota (20.05.2017)
Переглядів: 406 | Теги: церкви, столиця, парки, Пам'ятники, Подорож | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar