| Головна » Твори » Статті і роздуми » Пізнаючи Україну. Подорожі |
|
Наступна бюджетна поїздка. Цього разу на Захід України. Витратити довелося трішки більше, ніж в Харкові, та не набагато. Який же Львів є? Яким я його побачила? З одного боку – дуже красивим. Середньовічна архітектура породжує враження, ніби загубився у часі, або знаходишся десь не в Україні. Запах липи, який тебе супроводжує всюди (зовсім не кави – її запах відчувала тільки в Музеї кави). Дружелюбні львів'яни, які з радістю підкажуть дорогу і навіть розкажуть трохи про те чи інше місце. Різноманіття мов. Фразу «Я вас не розумію» чула на англійській, польській, німецькій, італійській та ще кількох мовах, визначити яких не змогла. А ще – дзвін храмів і церков, що розлітається містом з ранку і до обіду. Дуже зручно, що багато де розставлені карти та вказівники, а в більшості тролейбусів називають зупинки. Але більше - негативного враження. Місто дуже брудне. Звично для українця бачити викинуті пляшки або папірці на клумбах і тротуарах. Але для мене було зовсім незвично і навіть дико бачити (і відчувати запах) сміттєвих баків, що розставлені посеред вулиць. В центрі міста також. В більшості міст вони сховані в дворах будинків та вивозяться регулярно. У Львові ж – це, мабуть, одна з визначних пам'яток, адже не вивозиться і стоїть так, що дуже важко не помітити. Чи писати про собаче гівно серед тротуарів? Вже написала… Брудні фонтани. В них вода капотить або ллється тоненькою цівочкою. В середині фонтанів вода зелена та вонюча, в ній плаває сміття. Загалом фонтани Львова нагадують фонтани Міста Гоблінів – прекрасні скульптури, але оточені сміттям. Варто зазначити, що деякі будинки мають мерзотний запах. Один з таких стоїть на початку вулиці Замарастинівська. Крім цього всього, дуже багато людей, особливо в центрі міста. Часто – не протиснешся між екскурсійними групами (буквально – адже вулички вузенькі, а людей справді багацько). Тим паче, що це була неділя і більшість львів'ян подалися до церков. Тож і гості, і мешканці створювали в історичному центрі Львова ледве не пішохідні пробки. Також – Львів дуже дороге місто. Найдешевше поїсти можна хіба що в «Час поїсти» або «Пузата хата» (десь від 40 грн, щоб добре наїстися). Решта кав'ярень (а тим паче відомі бренди типу «Криївка», «Світ кави», «Мазох-кафе» та ін.) дорогі. Гривень за 50 можна хіба що кави випити. А щоб наїстися гривень 200. Більшість музеїв – це крамниці. Частково там щось показується, експонується, розповідається. Але тут же – продається. Тому часто вхід в музеї безкоштовний. Загалом – чим далі від центру, тим красивіше і чистіше, спокійніше, менш людно. І – більш зручніша бруківка. Львівську річку Полтву побачити можливо, якщо спуститися під місто. З неї зробили колектор. Місто, в якому взагалі не має живої води. Якщо ви все ще бажаєте поїхати до Львова, то можете скористатися моїм маршрутом власної розробки. Годин за 8-12 (залежить від швидкості ходьби) можна оглянути понад сотню визначних місць, включаючи сквери, парки, площі, храми, пам'ятники та власне архітектурні пам'ятки. Це – з відпочинком, часом на обід та вечерю. А якщо вистачить сил, то за 15 годин можна оглянути з півтори сотні пам'яток. Один з плюсів цього маршруту – більша частина дороги йде вниз. По бруківці важко збиратися нагору. Але й пройти доведеться кілометрів 20. Що ж, поїхали! Всі фотографії зі Львова можна переглянути тут.
А тепер варто піти трохи в бік, звернувши на вулицю Стефаника. До речі, чому б не поглянути на перехрестя цих двох вулиць? Адже це місце має назву площа Гасина – ще одна дивна львівська площа. Далі – повернути направо. Найперший великий будинок, який ви побачите, - Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького. Сам по собі будинок не має нічого особливого. Та от загальна кількість експонатів в музеї становить понад 62 тисячі. Серед них є твори Тиціана, Хосе де Рівери, Рубенса, Яна Матейка, І. Рєпіна, М. Врубеля, М. Реріха, І. Левітана… Музей працює без вихідних.
Краще піти в протилежному напрямку – на площу Галицьку (прошу не плутати з площею Данила Галицького). В центрі цієї площі розміщений пам'ятник князю Данилу Галицькому, поставлений у 2001 р.
А тепер просто двором костелу можна вийти через арку в мурі на вулицю Винниченка та Митну площу. Перше, на що варто там звернути увагу, – Глинянська брама, яка і є власне муром, частиною бернардинського монастиря. Обплетена плющем, вона здається звичайною стіною. Хоча в свій час захищала костел і монастир від нападів. Поряд з брамою висаджений квітами годинник. Напроти ж, через дорогу, - Палац губернаторів. Раніше в ньому жили губернатори Королівства Галичини і Володимирії. Був перебудований під палац в 1821 р. Далі – вгору по вулиці Винниченка до розвилки, повернути наліво і простувати прямо. Це буде вулиця Підвальна. По праву руку тягнеться сквер На валах. Через кілька хвилин ходьби зліва можна запримітити будівлю червоного кольору – Арсенал, нині музей зброї. Ця споруда побудована в 1554-1556 роках.
Тепер можна перейти сквер На валах знову до вулиці Винниченка. Якраз навпроти комплексу Успенської церкви знаходиться Будинок Галицького намісництва (вул. Винниченка, 18). Ця споруда побудована в 1878 р в стилі неоренесанс. За всю історію тут розташовувались ті, хто так або інак керував державою або цією місцевістю (штаб армії, воєводське управляння, адміністрація Дистрикту Галичина, обласний комітет КПУ). На даний час у цьому будинку Львівська обласна рада, Львівська ОДА та представництво МЗС України.
І – вкотре вже податися до скверу На Валах. Там легко не помітити Порохову вежу, що сховалась у зелені. Це – одна з найпотужніших оборонних веж Львова. Товщина її стін – 2,5-3 м. Побудована в 1556 р. В середині 20 ст. вежу реконструювали.
Звернувши на вулицю Ставропігійську, на розі з вулицею Друкарською знаходиться Аптека-музей «Під чорним орлом». Найдавніша (1775 р.) з існуючих в місті, досі працює. Що тут? Головний зал, де можна придбати ліки (як звичайні, так і ті, що виробляються тільки у Львові). Далі – посуд та обладнання різних епох, дізнатися, як готують ліки з рослин, прочитати про історію фармації в різних країнах…
А далі по колу можна обійти площу Ринок. Будинки, які побачите: Палац Бандінеллі (№2), Кам'яниця Убальдіні (№3), Чорна кам'яниця (№4), Кам'яниця Лукашевичів (№5), Кам'яниця Корнякта (№6), Кам'яниця Шембека (№7), Кам'яниця Бернатовичівська (№8), Палац латинських архієпископів (№9), Палац Любомирських (№10), Кам'яниця Гайслярівська (№11), Кам'яниця Юстгляцівська (№12), Кам'яниця Алембеківська (№13), Кам'яниця Венеційська (№14), Кам'яниця Шимоновича (№15), Кам'яниця Рорайського (№16), Кам'яниця Францвенігівська (№17), Кам'яниця Грацівська (№18), Кам'яниця Пелчинська (№19), Кам'яниця Бєльських (№20), Кам'яниця Домбровського (№21), Кам'яниця Шольц-Вольфовичів (№23), Кам'яниця Массарівська (№24), Кам'яниця Якубшольцівська (№25), Кам'яниця Яншольцівська (№26), Кам'яниця Фауербахівська (№27), Кам'яниця Гепнерівська (№28), Кам'яниця Коритовського (№29), Кам'яниця Регульовського (№30), Кам'яниця Мазанчівська (№31), Торговий дім Ціпперів (№32), Кам'яниця Кільяніщинська (№33), Кам'яниця Авенштоківська (№34), Кам'яниця Майдашевичівська (№35), Кам'яниця Гєлазинівська (№36), Кам'яниця Гросваєрівська (№37), Кам'яниця Вільчківська (№38), Кам'яниця Толочківська (№39), Кам'яниця Зухоровичівська (№40), Кам'яниця Гренсівська (№41), Кам'яниця Седмирадських (№42), Кам'яниця Роттендорфівська (№43), Кам'яниця Бочковичівська (№44), Кам'яниця «Під Оленем» (№45).
З Краківської вулиці варто повернути на вулицю Корнякта. Напроти церкви знаходиться площа Вічева. З неї – перейти на вулицю Лесі Українки, де під номером 1 розташований Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької. Будівля театру займає цілий квартал. Відкритий у 1842 р. На той час був одним з найбільших в Європі та носив назву «Театр Скарбека».
Зараз доведеться далеченько пройтися: через проспект Свободи на вулицю Дорошенка, звідти повернути на вулицю Костюшко – до першого повороту наліво, а далі – ще один поворот направо. Це – вулиця Університетська з парком Франка та Львівським національним університетом ім. І. Франка. Найстаріший університет України, заснований в 1661 р. як єзуїтська колегія. З 1784 р. діє як університет. У 70-х роках 19 ст. навчався Іван Франко на філософському факультеті. Тому університет назвали на його честь. Обійти університет, щоб вийти на вулицю Листопадового Чину (названа на честь українського повстання в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р.). Там під номером 6 розташоване колишнє Шляхетське казино, нині – Будинок вчених. Казино зведено в 1898 р. З 1948 р. приміщення використовувалося як будинок вчених, штаб Л. Кучми, прес-центр. Інколи приймало участь у кінозйомках. Так, у фільмі «Д'Артаньян і три мушкетери» Д'Артаньян піднімається на гру в шахи до кардинала саме по східцях, що знаходяться в будинку вчених. Тут же проводяться і Львівські бали.
Далі можна пішки через вулицю Городоцьку, а можна на 36 автобусі добратися до площі Князя Ярослава Осмомисла. Звідти піднятися по сходам до Костелу Марії Сніжної, що тепер носить назву Церква Матері Божої Неустанної Помочі. Вперше згадується в 14 ст. Але більшість вчених припускають, що костел був збудований ще в 13 ст. В кінці 19 ст. храм було перебудовано: поставлено орган, написано 7 картин по сюжетам з Євангеліє. Церква працювала аж до 1951 р. За радянських часів більшість скульптур, внутрішньої оздоби було знищено або передано до інших храмів. Церва відновила богослужіння в 1995 р.
Після цього звернути на вулицю Б. Хмельницького. І – дивитися по праву руку. Там по черзі два храми. Перший – Церква святого Миколая, збудований за часів князювання Лева І. Належить до Української Православної Церкви Київского Патріархату. Трохи подалі буде величезний Монастир святого Онуфрія. Відкритий також в 13 ст. за часів князя Лева І. За радянської влади монастир використовувався як музей етнографії. Нині монастир діючий.
Відпочивши в дворику церкви, варто звернути на вулицю Жовківську, щоб побачити Костел Святого Мартина. Був збудований з дерева в 1630 р. орденом кармелітів взутих. Але після пожежі вже відновлений в 1736 р. Звідтоді костел не перебудовувався. Наразі костел переданий п'ятидесятникам. Наступне визначне (і красиве) місце – Джерело святої Пречистої Діви Марії. З вулиці Жовківської дістатися можна просто повернувшись назад і піднятися по Татарській, або через вулицю Опришківську по Замковій. Кілометра півтора. Та воно того варте. Можна відпочити в тіньку, напитися смачної води. За повір'ям вода тут ще й цілюща. Над самим джерелом поставлена статуя Діви Марії, біля якої завжди повно квітів. Звідти по Хресній ході можна дістатися до парку Високий Замок. Ще одне місце для відпочинку та насолоди природою. Особливо після крутого підйому. Звідси відкривається чудовий краєвид на Львів з висоти.
Тепер - вниз по вулиці Кривоноса. З лівого боку простягається красивий комплекс Центральної пожежної станції (вул. Підвальна, 6). Але фасад будинку вражає ще більше – величний, більше нагадує якийсь палац, зі скульптурою св. Флоріана, охоронця пожежників. Будівлі більше сотні років – відкрита в 1901 р., коли ще їздили на конях, а воду возили в бочках. Нині тут не просто пожежна станція, а ціле Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Звідси можна сісти на тролейбус № 7 та доїхати до зупинки Обласна клінічна лікарня. Трохи повернутися назад, щоб зайти до Костелу святого Антонія (вул. Личаківська, 49). Збудований в 1630 р., двічі горів. Тож в 1669 р. почалося будівництво з каменю. У радянський час цей костел був одним з двох діючих римо-католицьких храмів. В 1995 р. костел було передано ордену францисканців.
Оце по суті і все. Звідси я поїхала вечеряти та на поїзд, хоча часу ще залишалося багацько і можна встигнути оглянути ледве не пів міста. Тільки от сил вже бракувало. Тож, що я не встигла відвідати у Львові? Регіональний ландшафтний парк «Знесіння». Шевченківський гай, Личаківський цвинтар, Меморіал львівських орлят, Палац Дуніковських, Костел і монастир сакраменток, Стрийський парк, парк Залізна вода, Костел святої Софії, Парк культури, Цитадель, Тринітарський костел, Палац культури ім. Г. Хоткевича, Храм святих апостолів Петра і Павла, парк Погулянка, Університет БЖД, Музей пива, Шотландська кав'ярня, Храм святої Анни, Бригідки, Копець Люблінської унії… Часу вистачило б точно, а от сил – ні. Приємної подорожі! | |
| Переглядів: 711 | | |
Звідки б ви не їхали потягом, обов'язково прибудете на Головний Залізничний Вокзал. Він сам по собі вже являється визначною пам'яткою. Здалеку він більше нагадує якийсь палац. Львівський вокзал – найстаріший на території України. Збудований в 1961 році, коли Львів ще належав Австрійській імперії. Після цього кілька разів перебудовувався та реконструювався, адже пережив дві війни – польсько-українську та Другу світову.
Отже, зараз ви вийшли з вокзалу і знаходитеся на Двірцевій площі, 1. Тут є невеликий скверик, клумби і фонтан. А куди ж іти далі? Стоячи спиною до будівлі вокзалу легко помітити вдалині шпиль. Просто прямувати до нього. Шпиль видно, куди не звернеш. І, десь хвилин за 15 ходьби, після наступного повороту, погляду відкривається Церква святих Ольги та Єлизавети на площі Кропивницького, 1. Де там площа – ще таке питання (до цього повернуся пізніше), але сама церква заворожує. Греко-католицька, збудована в неготичному стилі в 1911 році в пам'ять про австрійську імператрицю Єлизавету Баварську, з високими шпилями вражає. Стоїш і дивишся. І неважливо, що відбувається поряд.
Далі пройти до вулиці Озаркевича. Звернувши на неї, неможливо пройти мимо Собору Святого Юра і власне площі, на якій він розташований. Це – ще один греко-католицький храм, зведений в 1762 р. в стилі бароко-рококо. Великий контраст після попереднього храму. Зайти в собор буде важкувато – дуже крутий підйом. Але це варте того. Два внутрішні дворики, сам собор з ангелятами. Зверху – статуя святого Георгія (Юра), який вбиває змія. А внизу – скульптура монаха, який молиться хресту і черепу. Навпроти собору (просто в його дворику) – Палац греко-католицьких митрополитів.
Через сквер, перейти дорогу. Перші будинки – це корпуси Львівської політехніки, національного університету. Пройшовши між ними, відразу можна побачити головний корпус, що тягнеться досить-таки далеченько. Підстрижені газони і кущі, скульптури, фонтани, товсті старі дерева… Заснований в 1844 р. спочатку як Технічна академія. Сюди навіть приїжджала Марія Склодовська-Кюрі, щоб прочитати лекцію студентам. І, звісно ж, хочу відмітити назву вулиці, на якій розташований головний корпус, – вул. Бандери, 12.
Простуючи вниз по вулиці Бандери, по ліву руку – насолоджуєтесь красою будівлі та території університету. А далі – Будинок органної музики. Раніше тут був костел святої Марії Магдалини. З 1998 р. там поновлено богослужіння. Але при цьому – даються концерти.
З вулиці Бандери перейти на вулицю Коперника. І – знову вниз, що досить важливо при львівській бруківці та пагорбах. По черзі тут розташовані: Палац Бєльських (в ньому на початку 20 ст. жили графи), Палац Леона Сапєгі (споруджений в 1867 р. в стилі необароко на замовлення князя Сапєгі. Під час українсько-польської війни палац був штабом українців. Після реставрації в палаці розташовувалась жіноча гімназія), Музей Русалка Дністрова (музей, присвячений книзі «Русалка Дністровая», у приміщенні Свято-Духівської церкви), Костел святої Агнеси і монастир кармеліток взутих (тепер недіючий храм, в приміщенні – книгосховище бібліотеки ім. В. Стефаника).
Два метри вглиб вулиці – і перед вами Національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника. На вході зустрічає пам'ятник письменнику. До колекції бібліотеки належать прижиттєві видання творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Миколи Гоголя, Віктора Гюго, Оноре де Бальзака, Олександра Дюма, Чарльза Діккенса, Адама Міцкевича, Льва Толстого, Антона Чехова, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова і багатьох інших письменників. Одними з найцінніших придбань бібліотеки є оригінали листів Богдана Хмельницького, Івана Франка, Лесі Українки, Віктора Гюго, Володимира Короленка, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Осипа Маковея, Максима Горького та інших.
Час повертатися на вулицю Коперника. Бо там ще не все побачили! А не побачили одну з найвідоміших пам'яток архітектури Львова – Палац Потоцьких. Але ще перед ним замайорять райдужно кілька десятків парасольок, розвішених над вулицею. Вони неначе пропонують зупинитися і озирнутися навколо. Та й не дарма, бо за височезним парканом важкувато розгледіти один з найкрасивіших палаців України. Його було збудовано в 1880 р. на замовлення графів Потоцьких у стилі французького класицизму. Після них тут був і РАЦС, і інститут геології. Поруч палацу – побудували Львівський палац мистецтв.
Вниз по вул. Коперника – вийдете прямо на площу Міцкевича. На що тут подивитись? Тут – статуя Діви Марії з фонтаном, оточена клумбами з квітами. Її поставили тут ще в 1861 р. Оригінальна статуя простояла до 1950 р. В 1997 р. повернули на фонтан копію втраченої. І - власне пам'ятник Адаму Міцкевичу. З площі Міцкевича видно Латинську катедру (про яку я напишу пізніше). Вона знаходиться за 2 хвилини ходьби. Але краще тією дорогою не ходити: в провуличку між площами Міцкевича і Катедральною стоять кілька баків зі сміттям, що жахливо воняють.
Наступна площа – Соборна. На ній знаходиться немаленький Костел та монастир бернардинів. Ці храми також – греко-католицькі. Першим був побудований костел святого Андрія, трохи пізніше – увесь комплекс. Загалом будівництво зайняло 30 років – з 1600 до 1630 р. А хто такі бернардини? Це один із християнських орденів монахів. Там же зовсім поряд знаходиться сквер Бернарденгарден (Сад Бернардинів).
Перейшовши дорогу, відкривається вид на маленьку площу, де продають книги, сувеніри, сидять художники з портретами. Але в очі спочатку кидається вежа Корнякта, одна з частин комплексу Успенської церкви. Ця вежа була споруджена як дзвіниця церкви в 1572-1578 роках. Названа на честь купця, який надав кошти для її побудови – Костянтина Корнякта. Поруч – власне Успенська церква. Якщо ж пройти між будинками під вежею Корнякта, то у дворику церкви можна знайти Каплицю Трьох Святителів. Крім цього, в церкві є усипальниця, де поховано багато видатних людей 16 ст.: Костянтин Корнякт, господар Молдавіїї Іван Підкова, княгині…
Повернімося на площу перед вежею Корнякта. Крім продавців, там ще є на що подивитись. Зокрема, - на пам'ятник Івану Федорову, одного з перших східнослов'янських друкарів, типографів. За байками, які ходять у Львові, якщо наступити йому на ногу, то розбагатієш. Обидві ноги пам'ятника натерті до блиску. За спиною Івана Федорова розміщується Королівський арсенал. Названий так, бо більшу частину коштів на спорудження дав польський король Владислав IV Ваза. З часу побудови (1646 р.) там зберігалась зброя. Наразі там зберігаються архіви Львівської області.
Через один будинок – Костел і монастир кармелітів босих (тепер церква святого Михайла). Заселений монахами в 1642 р. Наразі – це єдиний діючий храм у Львові, побудований орденом кармелітів.
Зараз – перейти дорогу, нирнути під вежу Корнякта і вийти на Музейну площу. На ній збудований один з найкрасивіших соборів Львова – Домініканський. Сьогодні носить назву Церква Пресвятої Євхаристії. На цьому місці раніше стояв палац короля Лева І у 13 ст. Каплицю при палаці передав своїй дружині-католичці для молитов. А вона в свою чергу подарувала ордену домініканців. Після пожежі, коли дерев'яна каплиця згоріла, почали будувати костел Божого тіла на початку 15 ст. В 17 ст. через тріщини в будівлі костел розібрали. На його місці тепер – Домініканський собор в стилі бароко.
А далі власне – площа Ринок та Ратуша. Площа Ринок уособлює звичайні площі для Львова: коли в центрі найбільший будинок, а навколо він оточений іншими, дрібнішими будинками. Це зовсім не ті площі, до яких ми звикли: тут не знайдеться великої порожньої території. Все забудовано. Чим унікальна площа Ринок? Це візитна карточка міста, одна з центральних площ та одна з найдавніших. Вона виникла ще при Леві І у 13 ст. Оточена площа Ринок 4 фонтанами: Нептуна, Адоніса, Діани, Амфітріти. Дуже красиві скульптури, але заглядати в самі фонтани не раджу. Їхній вміст розчаровує. Щодо Ратуші, то будівля збудована в 1835 р. Стара ратуша на цьому місці була закладена ще в 14 ст. Впродовж двох століть будинок Ратуші розширювався, добудовувся. Але пожежа в середині 15 ст. майже все знищила. Ратушу відновили, та в 18 ст. почали перебудову, знесення всього, крім вежі. В результаті чого вежа впала в 1826 р. Тільки після цього вирішили побудувати нову Ратушу. З 1939 р. тут розташовується Львівська міська рада. Зайти в середину можна без проблем. Так само – і на вежу. Тільки там, щоб подивитися на місто з висоти, потрібно заплатити. З Ратушою пов'язані і легенди. Так, в середині 14 ст. годинник на ній постраждав від пожежі. Зберігся механізм годинника, але дзвони перестали віддзвонювати. Щоб не переривати звичний для всіх передзвін з Ратуші, там поселився монах Георгій, який кожні 15 хвилин власноруч дзвонив у дзвони. Через два роки, коли шестерні відновили і дзвони могли бити автоматично, працю монаха була непотрібна. Він пішов прощатися зі дзвонами, і в нього не витримало серце. Звідтоді говорять, що опівночі по Ратуші літає труна з чорним монахом.
Щодо будинків, які оточують Ратушу, то всіх їх 44. Більшість з них кам'яниці – це будинки, збудовані з каменю. Багато з них носять назви за прізвищами тих, хто в них жив. Є кілька палаців. Перечислю всі будинки на площі Ринок, але детальніше зупинюся тільки на одному – тому, який відразу ж привернув мою увагу, – Чорна кам'яниця. Збудована в 1577 р. в стилі ренесанс. Її власниками за стільки століть ставало багато людей, тому і назви змінювались: Київська, Анчевських. Зараз вона називається Чорною по очевидній причині. Але при побудові будинок не був чорним. Його білили в 19 ст. Свинцеві білила окислювалися, фарбуючи камінь в чорний колір. Є ще дві версії походження чорного кольору будинку, які є неофіційними і просто вигаданими: в камінь багато років втирали шкірку грецького горіха; камінь закопчений сажею від опалення будинку вугіллям та дровами. Нині тут розташована одна з частин Львівського історичного музею.
Після цього можна пройти по вулиці Краківський до наступного повороту направо, вийти на вулицю Вірменьску, 7. Там розташований Вірменський собор, що належить до Вірменьскої апостольської церкви. Собор – центр комплексу, куди також входять: дзвіниця, палац вірменських архієпископів, банк, монастир вірменських бенедиктинок, колонна святого Христофора, вівтар «Голгофа». Вірменський собор споруджено в 1370 р. А потім неодноразово перебудовувався. В радянські часи, як і більшість соборів, храмів та церков, використовувався як склад. З 2001 р. там знову відбуваються богослужіння.
Повернувшись знову на вулицю Краківську, пройшовши кілька метрів, відкриється вид на Преображенську церкву. У 18 ст. на цьому місці розташовувався костел тринітаріїв. Церкву відкрили аж в 1898 р. У 1919 р. під час українсько-польської війни в церкву влучив снаряд. Але не розірвався. Тому його вмурували в стіну. Саме в цій церкві відспівували Кузьму Скрябіна.
Через кілька метрів – вихід на проспект Свободи, де увагу відразу привертає Львівський театр опери та балету ім. С. Крушельницької. Відкрили театр в 1900 р. Його можна побачити також на купюрі 20 гривень. Поряд з театром б'є фонтан. Мабуть, єдиний у Львові, який справді б'є. Щоправда, в самому фонтані плавають зовсім не рибки.
та Каплиця Боїмів. На каплиці Боїмів є рідкісне, унікальне зображення Ісуса в Гетсиманському саду. В скульптурі цей сюжет дуже рідко відтворюється. 
По вулиці Листопадового Чину пройти до площі Григоренка. Посеред неї знаходиться пам'ятник Правоохоронцям, які загинули при виконанні службових обов'язків. Сам пам'ятник представляє собою святого Юрія на коні, який вбиває змія. На цій же площі розташоване Обласне управління міністерства внутрішніх справ України. 
Від костелу потрібно пройти по діагоналі, щоб вийти на площу Звенигородську. І по вулиці Рибній дістатися площі Старий Ринок. Посеред неї розташований Костел Івана Хрестителя. Споруджений в 1260 р. князем Левом І для своєї дружини Констанції. В 1800 р. храм згорів і стояв зруйнований аж до 1836 р., коли його почали реконструйовувати. З 1993 р. в костелі діє Музей найдавніших пам'яток Львова.
Далі - залізнична колія. Наліво і направо – Татарська вулиця. А насправді вулиця Б. Хмельницького ниряє в підземний перехід. Звідти пройти кілька метрів і зліва розміщена Церква святої Параскеви П'ятниці. Тут дуже красивий затишний дворик з трояндами та лавками. Приємно посидіти після шумного центру міста та відпочити. Крім того, ту ще й білки бігають.
З парку легко спуститися по вулиці Високий Замок до вулиці Кривоноса. Відразу ж на перехресті цих двох вулиць стоїть Костел святого Казимира, що нині носить назву Храм священномученика Климентія Шептицького. Як і більшість храмів, цей також спочатку був дерев'яним, та згорів під час штурму загонами Максима Кривоноса. В 1664 р. храм відновлено вже таким, яким ми його бачимо зараз. 
Напроти – спускається вниз площа Данила Галицького, що представляє собою сквер. З 2013 р. там красується пам'ятник Юрію Кульчицькому. Він – один перших засновників кав'ярні у Східній Європі, автор рецепту віденьскої кави. Внизу площі, напроти пожежної станції, знаходиться Ляльковий театр, відкритий в 1946 р.
Далі – можна пішки, можна на тому ж 7-му тролейбусі поїхати вздовж Личаківської вулиці, до Церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Мабуть. Одна з наймолодших пам'яток Львова – відкрита в 1938 р. під назвою Костел Матері Божої Остробрамської. Після ІІ Світової війни костел закрили для використання як склад. Лише в 1992 р. освятили як греко-католицький храм а почали правити служби.| Всього коментарів: 0 | |
