Творчість

В Міжгір'я я потрапила випадково. Точніше – не збиралася їхати туди спеціально. Лише як один з пунктів на шляху до Мукачева або Ужгорода. Але за компанію – чому б і не поїхати? Всього лиш півгодинки їзди мальовничими серпантинами гір.

Всі фотографії можна побачити тут.

Міжгір'я – це селище міського типу. Лежить в Міжгірській улоговині, оточене горами. Найвища з них - Кам'янка.

Перше, на що просто неможливо не звернути увагу – це церква. Надзвичайно красива і величезна. Будують її вже давненько. І вона вражає деталями. Сходи нагору, до самої церкви. Між сходами – невеличкі терасами. На них розташовані маленькі фонтанчики з янголами, статуеточки святих та ангелів, печерки з малюнками – на них розповідається історія Ісуса. На огляд всієї церкви та її території можна точно витратити годину часу, якщо не більше. І, звісно ж, зверху відкривається прекрасний краєвид на місто і гори.

Якщо спуститися на 300 м вниз, то можна побачити  дуб, якому понад 500 років. Хоча по вигляду цього не скажеш. Дуб високий, зелений. Але не дуже товстий. Раніше цей дуб служив для подорожніх знаком. Адже росте якраз на перехресті трьох доріг: в бік озера Синевир, до Воловця (найближчої залізничної станції) і на Хуст.

Навпроти православної церкви запару сотень метрів височіє греко-католицька. Вона зведена ще в 19 ст.

Трішки далі – і можна вийти до річки, яка має досить оригінальну назву – Ріка. Широченька. І шумить, як будь-яка гірська річка. На її берегах знаходяться дитячі майданчики.

Ще одна визначна пам'ятка, гордість селища, - фонтан біля сільської ради. Як на мене, звичайний фонтан. Але далеко не будь-який населений пункт районного значення можу похвалитися фонтаном таких розмірів.

Також можна відмітити пам'ятник Воїнам, які загинули під час Другої Світової війни.

От і все. Більше тут дивитися нема на що. Крім закарпатського колориту – спокій, відсутність спішки, багато приватних будинків, говірка. Маленьке селище, але там приємно було походити.