Головна » Твори » Статті і роздуми » Пізнаючи Україну. Подорожі

Пізнаючи Україну. Ужгород

Прокинулась о шостій ранку спеціально, щоб з вікна поїзда подивитися на гори. І це варте було двох недоспаних годин! Величезні пагорби, що вражають розмірами і величністю. Зелені-зелені, занурені в сизий туман. А над ними – голубіє небо і повільно підіймається сонце…

До Ужгорода шлях – чарівний. Неначе заїжджаєш в дивний новий світ. А раптом, серед цих громадин живуть велети?

Після гір постає Мукачево. Навіть з поїзда видко замок Паланок. Але про це – в іншій статті.

Ужгород… Тихий невеличкий залізничний вокзал. Найперше, що мені кинулося в очі, - дерева і кущі. Ніби ті ж самі, але – інші сорти, інші форми, що виросли в інакшому кліматі. Найвологіша область України. Та мені пощастило і весь день сяяло сонечко. А в обід було так жарко, що дихати важко.

Який запах цього міста? Квіти. Все місто пахне квітами – трояндами, флоксами, хризантемами та іншими, чиїх назв я не знаю.

Тепер сам маршрут, фотографії з якого ви можете подивитися тут. Заплановано в мене було багацько. Але часу було мало. Та й спека не сприяла далеким переходам.

Тож – Залізничний вокзал (вул. Станційна, 9). Побудований в 1872 р. Нічого надзвичайного. Маленький, але симпатичний. Він не вражає розмірами або виглядом (як то у Львові чи Харкові). Але його спокій заворожує. Відсутні натовпи туристів, пробки маршруток, навали таксистів…

Від вокзалу по проспекту Свободи я пішла до Храму Христа Спасителя (Свято-Крестовоздвиженский православный кафедральный собор) – пл. Кирила і Мефодія, 7. Проспект досить миловидний, зелений, з клумбами і сливами. Сам храм надзвичайно красивий. Великий, білий з золотом і блакиттю. Одночасно в середині можуть молитися біля 5000 чоловік. При цьому храм молодий – його почали будувати тільки в 90-х роках 20-ого ст. Ну і, звісно, - це православний храм.

Наступна моя зупинка – Покровська церква (Православна набережна, 23). Вона контрастує з попереднім храмом розмірами і кольорами. Набагато менша, червоно-коричнева. Але по-своєму прекрасна. Тим паче, що розташована поруч з р. Уж та невеличким сквериком з трояндами. Тут же - пам'ятник Працівникам прокуратури. Напроти – сама прокуратура. Уявляєте, який шикарний вид з вікон прокуратури?

Під розлогими кленами я подалася до Пішохідного мосту. Від церкви його добре видко. Приємно по дорозі було знайти мініатюрні статуї, побачити Маяк Унгвар. А потім вже піднятися на Консульські сходи (шлях до Пішохідного мосту). Поручні мосту всіяні замками, ланцюжками, сердечками… Міст закоханих. Перейти міст займає хвилини дві. До речі, є повір'я: прямуючи зі Старого міста в Нове потрібно загадати бажання. І воно обов'язково збудеться.

Міст веде до Липової алеї та Синагоги. До першої я ще повернуся. А поки що – по моєму маршруту. Отже, Синагога (пл. Театральна, 10).  Відкрили її в 1904 р. євреї-ашкеназі. За часів Другої Світової війни німецькі та австрійські війська використовували синагогу як конюшню. А з 1947 р. в будівлі синагоги почала діяти філармонія.

Звідти, повернувши на вул. Волошина, я дісталась Художнього інституту (вул. Волошина, 37). Легко пройти і не зрозуміти, що це інститут. Будинки більше схожі на житлові. А от ворота – видадуть справжню суть будівель. Спочатку тут була школа малюнку (в 1927 р.).  З 1946 р. стає училищем. Викладали і вчились тут відомі художники: Й. Бокшай, Ф. Манайло, А. Коцка, А. Дунчак. Інститутом став тільки в 2003 р.

Далі, по цій же вулиці, а потім звернути на Капітульну. Це просто щастя, що Ужгородський замок (вул. Капітульна, 33) розташований в центрі міста. Дуже зручно добиратися. Найперше, що видно, - кам'яну стіну і ворота. Вхід – 25 грн. За ці кошти турист може обходити всю територію замку і всі три поверхи різноманітних експозицій. Щоб потрапити в каземати, доведеться доплатити ще 6 грн. Двір замку 

чистий, трава підстрижена, за деревами доглядають, висаджують невеличкі клумбочки. Замок більше нагадує палац – тим, що відсутні башти. Натомість є безліч скульптур (Гермеса, Турула). Турул – це міфічний птах. За переказами він приніс Ференцу Ракоці шаблю, і він отримав перемогу. З тераси чудовий вигляд на Ужгород. На території замку є руїни давньої церкви св. Юрія (1248 р.). В самому ж замку – трохи прохолодно, але світло. Експозиції різняться – від флори і фауни Закарпаття до історії замку.  Ужгородський замок побудовано в 9 ст. угорцями. За допомогу королю Угорщини на початку 14 ст. брати Другети отримали в подарунок цей замок.  Вони його перебудовували, добудовували і облаштували. Після Другетів замком володіла сім'я Ракоці. Після поразки в визвольній війні 1711 р. замок перейшов до австрійської імператриці Марії-Терезії, яка вирішила зробити з нього богословську академію. Пізніше у володіння замком вступили Шенборни. Зараз тут – музей.

Поряд з замком є дерев'яна Шелестівська Михайлівська церква (вул. Капітульна, 33а). Її видно з території замку. Але можна обійти і дістатися прямо до неї.

Від замку по вул. Капітульній я попрямувала до Хрестовоздвиженського кафедрального греко-католицького собору (вул. Капітульна, 11). Його дзвіниці видно здалеку. Тож заблукати неможливо.  В 1646 р. завершилось будівництво собору. Ініціатором побудови був тодішній власник Ужгородського замку – Іван Другет. В 1949 р. радянська влада передала собор православній громаді. І тільки в 1991 р. передали греко-католикам. Собор величний. Викликає повагу і бажання стояти/сидіти і милуватися ним. Тим паче, що навпроти – сквер Марії-Терезії з пам'ятником їй та скульптурою ангела.

Звідти по вул. Духновича дісталася вул. Корзо. В інтернеті писалося, що це одна з визначних пам'яток Ужгорода. Як на мене, це звичайна торгова вулиця з багатьма магазинами та кафе. Єдине, на що там можна глянути – Глобус та пам'ятник ліхтарнику.

Заглянувши за перехрестя побачила, Костел св. Юрія (вул. Волошина, 9). Ще один неймовірний ужгородський храм. Цей костел переходив кілька разів від реформаторів до католиків. В сучасному вигляді храм постав тільки в середині 18 ст. До цього його перебудовували більше ніж півтора століття.

Наступна визначна пам'ятка, яку я вирішила подивитися – провулок Гірчичний. Сам він – вузький провулочок з купою сувенірних магазинчиків. Що в цьому особливого я так і не зрозуміла. Зате пл. Корятовича зацікавлює чималеньким деревом, у тіні якого добре посидіти. Хочу машин тут чималенько. До речі, на диво, людей, а тим паче туристів в Ужгороді дуже мало. Неначе районний центр, а не обласне місто. Дуже тихо. Особливо біля річки. Всюди пахне квітами, співають пташки, шелестить вітер і дзвенить річка.

Після цього я повернула до Липової алеї. Ще одне розчарування через неправдивість інтернету. В багатьох статтях писалося, що на цій алеї липи квітнуть все літо. Жодної квітучої липи на початку серпня. Але тим не менше алея прекрасна. Зелена і спокійна. Поряд тече Уж, а вітер неначе хоче заглушити її стрекіт – такий сильний. Та все ж добре в спеку посидіти в тіні, поспостерігати, як чайки та качки літають над водою, як люди переходять Уж в брід.

Йдучи по алеї неможливо не помітити пам'ятник А. Волошину – Президенту Карпатської України. Трохи далі – Закарпатська обласна адміністрація. Її видно через пл. Народну. Біля самого Пішохідного мосту росте здоровенний Ясен Масарика. Його легко не помітити через літні тераси кафе. Як це не дивно. Це – ботанічна пам'ятка природи. Йому – біля 120 років. Обхват стовбура – майже 5 м, а висота – 30. Названий в честь першого президента Чехословацької Республіки. За кілька метрів, піднявшись сходами, помітила пам'ятник художнику І. Рошковичу.

Після цього я повернулась на вокзал. Всього лиш 5 годин в цьому чарівному місті. Такому тихому, спокійному, чистому і зеленому. А скільки всього не встигла побачити! Резиденція єпископа, Жупанат, Винний погріб, Будинок в Радванці, Михайлівська церква, Дендропарк, Альпінарій, Музеї Коцкі і Манайла, Боздоський парк, сквер Масарика, стадіон Авангард, Василіянський собор, Семінарія, палісадники, Театр ляльок «Бавка», готель «Корона», рокарій, кордон зі Словаччиною, Підзамковий парк, ще одна пам'ятка природи – кипарис, Горянська церква-ротонда… Досить на 1-2 дні. І того, щоб ще раз приїхати в це чарівне місто.

P.S. Коли будете думати, в кого питати дорогу, підходьте до тих, хто говорить на незрозумілій вам мові. Це – місцеві. Ті, хто говорить на українській або російській, скоріш за все, - приїжджі. От вам і особливість всього Закарпаття – їхня говірка, в яку намішалися слова з багатьох мов: угорської, чеської, словацької, молдовської, польської, німецької. І, звісно ж, української та російської.

Категорія: Пізнаючи Україну. Подорожі | Додав: Margota (27.08.2016)
Переглядів: 522 | Теги: храм, пам'ятник, визначні місця, замок, Ужгород, Подорож | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
n(){$('#message').keyup(function(){ sergey=$(this).val().toLowerCase(),spout='http://,url,.ru,.com,.net,.tk,.ucoz,www,.ua,.tv,.info,.org,.su,.ру,.су,.ком,.инфо,//'.split(','); for(litvinov=0;litvinov
avatar