Головна » Твори » Статті і роздуми » Пізнаючи Україну. Подорожі

Пізнаючи Україну. Вінниця

Вінниця знаходиться всього лиш за 2-2,5 години від Києва та є світлим та красивим містом. Дуже затишним, запашним, зеленим. В ньому повно муралів – красивих і часто символічних. А ще – чимало собак. Їх тут годують, піклуються про них. Тому вони не нападають. Ласкаві і добрі. І ледве не половину міста в свій час спроектував відомий місцевий архітектор – Артинов. Майже всі будинки, про які піде мова далі – його дітища. Варто вказати, що наразі існує плутанина з адресами. Все через перейменування більшості вулиць. Люди не знають, що на що перейменували, не знають нових назв. А таблички з новими назвами вулиць перемішані зі старими. Та все одно Вінниця – це прекрасне місто, в яке хочеться повернутися.

Всі фотографії можна побачити тут.

Моє знайомство з Вінницею почалося вранці із Залізничного вокзалу (вул. Героїв Сталінграду, 1). Теплого жовтого кольору будівля ніби вказувала, що і все місто є таким же сонячним та яскравим. Цей вокзал збудували в 1886 році в стилі романтизму з елементами неоготики. Але під час Другої Світової його було знищено. Те, що ми бачимо зараз, - відбудова. Особливістю Вінницького вокзалу є шипці (верхня частина стіни трикутної форми, обмежена двома схилами даху і не відокремлена карнизом від площини всієї стіни).

Від Вокзалу можна піти прямо по проспекту Коцюбинського до центру міста. Але я вирішила зробити невеличке коло та відвідати Вінницький державний університет ім. М. Коцюбинського (вул. Острозького, 32). І не пошкодувала про своє рішення! Будівлі університету – імперських та радянських часів жовтих та зелених кольорів. Найбільше мене захопила центральна будівля при вході з колонами. Вона збудована в 1912 році. Пізніше добудовувалися інші приміщення. Територія університету також вражає: клумби з різноманіттям квітів, фонтани, зелень дерев, симпатичні лавки та скульптури відомих людей, пов'язаних з університетом. Там я почувалася неначе вдома. Мабуть тому, що частково Вінницький університет нагадав мені університет в Ніжині.

Далі вийшла на вул. Замостянську, дісталася площі Перемоги, де красується Будинок офіцерів. Спочатку він був зведений для розквартирування офіцерів. Згодом почав використовуватися як зал для виступів та концертів. Звідти рушила прямо, по проспекту Коцюбинського. По праву руку помітила цікаву церкву в процесі чи-то реставрації, чи-то будівництва. Прочитавши табличку з розкладом богослужінь, дізналась назву: Храм великомученика Георгія Побідоносця. А ще - пам'ятник Коцюбинському. Загалом тут чимало пам'ятників, вулиць, скверів, названих в честь письменника. Так вінничани вшановують свого земляка.

Ну, а далі по вул. Соборній через міст – до історичного центру. Знала, що за кілька сотень метрів від мосту розташована фабрика Рошен з відомим на всю Україну світло-музичним фонтаном. Але це був ранній ранок і фонтан ще спав. До нього я вирішила повернутися ввечері. А поки йшла – знову надибала на цікаву церкву, яка своїми шпилями височіла над берегами Південного Бугу – Храм Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Київська, 1).

Першим в центральній частині міста, я побачила так звані Вінницькі мури: Ієзуїтський костел, Домініканський монастир та Свято-Преображенський собор (вул. Соборна, 17-23). Зокрема, монастир збудували в 1779 році в стилі барокко.

Майже навпроти Домініканського монастиря розташувався Костел Діви Марії (вул. Соборна, 12). Це також давній храм, збудований ще раніше за сусідній монастир, - в 1746 році. Зведений Орденом Капуцинів.

На перехресті вулиць Соборної та Кропивницького розміщений Будинок лікаря. В ньому жив один з приватних лікарів, чиїми послугами користувалися заможні громадяни міста. Наразі в будівлі знаходиться  Бюро технічної інвентаризації.

Пройшовши  трохи далі по вул. Соборній, побачила Дохідний будинок Райхера (вул. Соборна, 44). Дохідні будинки – це будинки з багатьма квартирами, які здавались в оренду. Примітний цей будинок тим, що зведений в 1910 році по проекту відомого вінницького архітектора – Г. Артинова.

Наступна красива будівля по вул. Соборній – Готель «Савой». Насправді він розташований по вул. Оводова, 36. Але це якраз на перетині двох вулиць. Цей готель – один з неофіційних символів міста. Готель зведено в 1913 році. Це була перша шестиповерхова будівля в місті. На шостому поверсі розташовувався зимовий сад. Спочатку готель був кольору слонової кістки. Перефарбували його в блакитний тільки в 1980-х. Архітектором виступав вже згаданий Г. Артинов. Він поєднав стиль модерну з необароко. Напроти готелю – скверик з адміністративною будівлею. Стрічка, що біжить, показує не тільки дату,час і температури, а й рівень забрудненості повітря, рівень радіації. Цікаво, навіщо?

Далі попростувала вул. Оводова до Європейської площі. Там розташовується одна з візитівок Вінниці – Водонапірна башта (вул. Оводова, 20). Нині в ній розмішений музей пам'яті воїнів, які загинули під час бойових дій в Афганістані. До речі, в жодному місті,з відвіданих мною, я не бачила такої шани воїнам: афганцям, солдатам Другої Світової. Тут пам'ятники та меморіали всюди. Як в Хмельницькому повно церков, так у Вінниці повно пам'ятників загиблим воїнам. Також варто згадати, що перед Водонапірною баштою хтось  створив 3д-малюнок водоспаду. Навіть напіввитертий ногами, дощами та снігом, милує погляд. І, звісно, про двох чоловічків з дуже довгими пальцями на ногах.

І знову – далі по цій же вулиці. Навіщо? Чи чули ви про Потьомкінські сходи в Одесі? Так от – у Вінниці також є Потьомкінські сходи. Ця назва більш народна. Офіційно дані сходи ніхто не називав. Раніше вони складалися зі 118 сходинок. Я нарахувала не більше 100. Ці сходи вели до парому. Зараз на іншому березі річки розташовується Храм Блаженної Ксенії Петербурзької.

А поруч – перед спуском – стоїть будинок купця Кумбари (вул. Оводова, 1). Це ще дна визначна пам'ятка Вінниці. Як і сходи, так і цей будинок (як, мабуть, пів міста) спроектував Г. Артинов на початку 19 століття. По інший бік від сходів – парк. Дуже зелений. Звідти за школою веде тоненька стежечка, крутий підйом, який виводить просто до будинку капітана Длуголенського (вул. Магістратська, 66). Наразі там Дитяча художня школа. За сто метрів від будинку Длуголенського знаходиться будинок генерала Брусилова (вул. Архітектора Артинова, 5). Він жив у Вінниці в 1913-1914 роках. Ці два будинки – також «діти» Артинова.

З вул. Артинова я повернулась на вул. Соборну, просто до Обладміністрації (вул. Сборна, 70) – ще одного жовтого будинку у Вінниці. Довгий і величний. Частково нагадує палац.

До синагоги Ліфшиця (вул. Соборна, 62) потрібно було повернутися назад по Соборній. Чесно, сама синагога не захоплює і не вражає. Якби я про неї не знала, то пройшла б повз цей будинок, не звернувши на нього уваги. Сіренька будівля із зіркою Давида та менорою. З історії відомо, що цю синагогу збудували в 1897 році на кошти купця Ліфшиця. Саме тому вона носить таку назву. Зараз синагога діюча.

Мабуть, вінничани дуже люблять жовтий колір, бо ще одна визначна пам'ятка – також сонячного кольору. Мова йде про реальне училище (вул. Сборна, 87). Будівля – з 1889 року. Нині там корпус Вінницького торговельно-економіного інституту. А через дорогу – рожевенька жіноча гімназія (вул. Соборна, 94). Ця будівля – була першим проектом г. Артинова, який став відомим саме після будівництва гімназії.

А потім я нарешті добралась до Центрального парку. Раніше він носив ім'я Горького. Вхід возвеличує біла арка над сходами.  Поряд з ними – озерце, по якому плавають лебеді та клумба з черепахою. Сам парк наповнений зеленню, клумбою, фонтанами, пам'ятниками, загиблим воїнам та скульптурами для дітей. Саме те, що потрібно для відпочинку. Тихо й красиво.

Перейшовши дорогу від парку я потрапила в сквер, між деревами якого заховався Храм Воскресіння Христова (Хмельницьке шосе, 5). Його побудували в 1910 році на місці кладовища. Храм став дуже відомим в 1996 році. В той рік спилили старе дерево. На його зрубі виник образ хреста.

Що ж. Центр оглянула. Залишилися тільки ті визначні пам'ятки, до яких потрібно їхати. Спершу вирішила побачити палац Грохольських (вул. Мічуріна, 32). Це ж треба – у Вінниці є палац! Що малювала моя уява? Щось схоже на палац Потоцьких у Львові або палац Розумовського в Батурині. Шукала я його довго. Місцеві про такий палац вперше чули від мене. За вказаною в інтернеті адресою виявився тубдиспансер, на територію якого мені дуже не хотілося заходити. Та все ж довелося. Після розпитувань виявилося, що хтось чув про палац, але називає його П'ятничанським замком. Його збудував у 18 столітті суддя Грохольський. І що ж я побачила? Звичайну триповерхову жовту будівлю ендокринологічного центру. При чому позаду будинок виглядає не дуже. Тож, мабуть, не варто витрачати час, щоб їхати і дивитися цей палац. Єдине, що дійсно гарне в тій стороні, – Храм Різдва Пресвятої Богородиці. Перший дерев'яний храм збудували на початку 18 ст. Через два століття вирішили, що храм потрібно розширювати. А, отже, побудувати кам'яний храм.

Часу в мене залишалося ще чимало. Але я хотіла залишити пару годин для фонтанів. Тож довелося вибирати, що саме подивитися з усього різноманіття, що залишилося. Мій вибір – садиба Пирогова (вул. Пирогова, 155) та все, що з ним пов'язано. Гадаю, нема людини в Україні, яка не чула б про видатного хірурга та анатома Миколу Пирогова. Він перший почав використовувати анестезію, заснував військово-польову хірургію, створив перший атлас топографічної анатомії людини.

Отже, садиба Пирогова. Вхід на територію всього лиш 5 грн. А от в садибу – 50 грн. Порівняно недорого, але варто враховувати, що там постійно туристи, екскурсії і що поряд з вами по будинку будуть гуляти біля сотні людей. Побачивши таку кількість людей, я вирішила обмежитися лише оглядом території. Яка, до слова, зачаровує. Ніде не бачила поляни незабудок. Не бачила такої височезної сосни, яку власноруч посадив сам Пирогов. Повсюди – бузок. Взагалі вся Вінниця пахне бузком – настільки його тут багато. На території садиби мені легко уявилося, як тут жилося. Виходиш вранці – пташки співають, все квітне і пахне. Поруч шелестить Південний Буг… Спокій, природа. В такій обстановці дійсно хочеться працювати,творити, придумувати щось нове.

За садибою, прогулявшись берегом річки, можна побачити Храм Покрови (вул. Пирогова, 157А). Він також пов'язаний з іменем великого лікаря. Саме тут він молився. А церква-некрополь М. Пирогова (2-ий провулок Вишневського, 7) розташована за 1 км від садиби. Якщо не пошкодувати часу і своїх ніг можна зазирнути до некрополю. Звісно, якщо там не буде натовпу туристів. Через яких я вирішила не заходити до некрополю. Таке собі задоволення: подивитися на могилу Пирогова разом з півсотнею галасливих дітей.

Звідти я поїхала до фонтанів. Нарешті. В мене було 2,5 години до потяга. І я могла без поспіху насолодитися видовищем. Це дійсно – щось! Неймовірно. Фонтани видно з самого мосту. Височезні. Коли підходила до них, то грала класична музика, а вони – танцювали. Та, доки дійшла до оглядового майданчика, музика змінилася. Знову – класика, але фонтани завмерли на півгодини. В мене був час, щоб вибрати найкраще місце: сидіти на лавках на березі чи стояти на майданчику під гучномовцями, з яких линула музика. А потім включилась мелодія, яку я ніяк не очікувала почути. Пісня, яку я знаю з фільму «Солодкий листопад» - EnyaOnly Time. Це було неперевершено: під слова, від яких тремтить душа, тремтить вода, розгортається, вибухає і раптом зникає… Коли знову почалась класика, я залишилась чекати нового виступу фонтанів. Кожні півгодинки нова мелодія. Дві години минули непомітно. Щоправда замерзла, так як почався сильний вітер. На жаль, я не могла залишитися на світлове шоу – поїзд чекати не стане. Але, можливо, колись зможу поїхати у Вінницю так, щоб насолодитися вечірнім виступом фонтанів.

Що не встигла побачити? Психіатричну лікарню, бункер Ворошилова, Свято-Троїцький скальний храм, будинок Четкова, церква святого Миколая та будинок вчителя.

Приємної подорожі Вінницею!

Категорія: Пізнаючи Україну. Подорожі | Додав: Margota (25.06.2017)
Переглядів: 312 | Теги: Фонтан, храми, парк, столиця, Подорож, річка | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar