Творчість

Історія мого фанатства почалась восени 2004 року з фільму Лабіринт. Тоді його часто показували по одному з каналів. При чому я не відразу підсіла на фільм чи Боуї. Анонс фільму мене не зацікавив. Бачила якісь уривки. Але в жодному з них не було Короля. Та от якось, коли дивитись було більше нічого, я побачила його – Джарета, Короля Гоблінів. Його манера триматись, розмовляти, його жести, його ставлення до дитини. І, звісно, - його голос і пісні (в українському перекладі пісні не перекладались). Три рази повторювали  кожного разу дивилась від початку до кінця. Лиш на третій раз додумалась подивитись, хто ж грає Короля Гоблінів. Девід Боуї. Мені це ім′я здалося знайомим. Десь чула, звідкись. Та досі не знаю – звідки. Почала розпитувати всіх про нього. Ніхто не чув. Навіть в музичних кіосках. Довго намагалась дізнатись щось про нього, знайти пісні, фільми… Та, як на зло, навіть Лабіринт перестали показувати.

Потім мені скачали десяток пісень. Радості не було меж! Я закохалась в кожну з них (навіть не підозрюючи, яка з них хіт, а яка – маловідома): Some Are, China Girl, Thursday’s Child, Five Years, Ashes To Ashes. Більшість з них і досі мої улюблені.

Надовго все-таки мені цих пісень не вистачило. Як раз поступила в університет. А там – безкоштовний інтернет. Правда, на такій швидкості, що одна пісня могла півгодини скачуватися. Тож більше використовувала, щоб дізнатися більше про самого Боуї. Спочатку – стаття в вікіпедії. Суха і коротка. Це зараз там – ледве не книга. На той час там були тільки найголовніші моменти біографії. Але вдалося знайти книгу-біографію. Кого б ви думали? Енжі! Довго ж я перетравлювала цю книженцію… Та все-таки хоч щось змогла дізнатися про Девіда. Адже, коли слухала ті 10 пісень, то не знала ні скільки йому років, ні звідки він, ні того, що він вдруге одружений, що в нього двоє дітей… Нічого не знала, крім імені, 10 пісень і ролі в Лабіринті.

Приклад моїх тогочасних знань. Побачила статтю (один абзац – стаття), де йшлося про те, що Девід подарував своїй дружині рубін розміром з цеглину. А поруч – фото, що мені здалося дуже гидким. Лиш через кілька років я зрозуміла, що на фото був Іггі Поп. Мабуть, статтю писав журналіст, який знав про Боуї стільки ж, як і я. А ще досить довго думала, що Боуї як одружився на початку своєї кар′єри, так досі живе з тією самої жінкою. Допоки не прочитала книгу його колишньої…

Що ж. В університеті хоч і зі складнощами, та скачала пісні з Лабіринту. Зайшла тексти пісень і почала перекладати. Тільки моїх знань англійської не вистачало, щоб зрозуміти більшість пісень. А ще – почала писати фанфіки. Зачитуватися фанфіками інших. І зрозуміла, що англійську треба підтягнути, адже більшість інформації про Девіда, його сайт (який тоді був ніяким) – на англійській.

Коли вчилась, то частенько нас посилали в Київ на пари. Одного разу було трохи часу до електрички, і я поїхала на Петрівку. Скільки обійшла кіосків з музикою? Багацько. Стільки, що майже втратила надію. Яке ж було моє здивування, коли на питання: «Чи є у вас Боуї?» продавець з-під прилавка дістав iSelect. Тоді я була розчарована, адже хотілося студійний альбом з фото 90-х років… Та все ж купила, не дуже роздумуючи. За звичайну ціну ліцензійного диска. Лиш набагато пізніше я дізналась, що це за альбом і яке саме видання дісталось мені. З усіма вкладками, описом пісень від самого Боуї. Тобто – один з тих екземплярів, які найпершими вийшли в Англії як додаток до якогось там журналу. І у вільному продажу не було. Потім перевидали, тільки не все додали в диск. А в мене саме той, найперший. Не скачаний, перезаписаний, - справжній. Досі диву даюсь, як цей екземпляр потрапив в Україну, та ще й продавався по звичайній ціні.

Наступна крапелька інформація – подарунок у вигляді студійної дискографії Боуї. Місяці три переслуховувала по черзі всі альбоми. Відмічала про себе пісні. Перший альбом… Коли почула його вперше, то подумала, що вийшла помилка: або я у виконавці, або той, хто скачував, у дискографії. Десь через півроку активного слухання, прийняла і цей альбом. Навіть деякі пісні сподобались. А от Low… Досі ніяк. Дивно було потім дізнатися, що більшість пісень, які мені сподобались, є хітами.

Що було далі? Підключення власного інтернету, скачування фільмів і кліпів, пошук інформації, біографічних книг. Те, що Девід вже не виступає і не випускає альбоми, як не дивно, та сприйняла спокійно. На той час мені вистачало його творчості за минулі роки. А ще – почала читати ті книги, які читав Девід, дивитися фільми, про які він згадував, знайомитися з музикою, яка його надихала, активно слідкувати за новинами про нього: підписки на розсилки гугл, твіттер Іман і Данкана, сторінка Боуї на ФБ, неофіційна група в ВК…

Чому він? Що в ньому такого? Якщо чесно, то – не знаю. Якщо прив′язати логіку, то: голос, красива музика, цікаві тексти, різні жанри, саме його життя, біографія, образи… Та все, що завгодно можу тут написати і все ще одночасно буде правдою і брехнею. Давайте порівняю з любов′ю. Люблять же не за щось, а тому (зазвичай), як людина себе відчуваю поряд з іншою людиною.

 Девід Боуї – моє величезне натхнення. Він надихає мене не тільки на віршовані переклади його пісень. Перший мій великий твір – «Верес» - створений завдяки Лабіринту. Там також є Король Гоблінів. Фанфіки, про які вже згадувала. Ще з підліткового віку була ідея написати про дівчинку-фанатку, яка лежить в лікарні, а до неї ходить її кумир. Тільки от на роль кумира ніхто не підходив, доки в моєму житті не з′явився Боуї. Далі. Якось в електричці згадались слова Девіда про те, що через тисячу років про нього ніхто і не згадає. І виникла ідея написати про майбутнє через тисячу років, де пісні Боуї зіграли величезну роль. Це все – вже написано і створено. А ще – багацько казок, віршів, повістей і романів, на які так чи інакше мене надихнув Девід. І крім цього, - кілька ще нереалізованих ідей.

Девід впливає не тільки на мою літературну творчість. На мене саму, на моє життя. Тепер я сміливо заявляю: «Я фанатка Девіда Боуї і горджуся цим.»