Головна » Твори » Статті і роздуми » Статті на різні теми

Запахи дитинства

У кожної людини є свої запахи дому, аромат дитинства. Хтось поморщиться від них, якщо ці запахи несуть неприємні спогади. А комусь – подарують ностальгію і радість з примішкою суму. У всіх різні дома і дитинство.

Настала осінь: вогко, холодно. То сонце, то мороз, то вітер. Зовсім не схоже на оспівану в літературі золоту осінь. Ця осінь замість милування наганяє сум, печаль і щось схоже на депресію. В такий час хочеться залягти в сплячку, поки не випаде перший сніг. А ще – ось вже кілька тижнів якесь дивне почуття, що важко описати. І тільки сьогодні зранку зрозуміла – це ностальгія. Згадки про ті осені, що були в мене в дитинстві.

Як не дивно, в той час я не любила осінь. За її було любити? За школу, холод і дощі? Та зараз згадується саме вона – осінь. І домашні запахи, що асоціюються з теплом і затишком.

Найперший, найсильніший запах – розтопленої груби. Взагалі образ груби. Не печі чи металевого котла, а саме – цегляної груби. Зранку завжди холодно, адже вночі ніхто не підкидав вугілля. Важко, дуже важко вибиратися з-під теплої ковдри, щоб збиратися в школу. Тому швидко одягаєшся – і галопом пити чай. А от після школи… Ще йдучи додому я вже знала, що дома тепло. Чи що скоро буде тепло: дим підіймався з димоходу. Як тільки заходила, відчувала терпкуватий запах диму та чула тріщання дров в грубі. В самому будинку ще не тепло. Але, якщо сісти біля груби, то цього і не помітно. Тут же поруч – смачний обід, і можна сісти вчити уроки. Або піти в спальню, залізти під ковдру з головою і поспати пару годин, допоки не натопиться. Саме той – перший запах щойно розтопленої груби, горіння дерева та цегли, легенький димок в приміщенні. А, крім запаху, - тріскотіння дров.

Ввечері тепло, добре. І світло. Це ще один образ дитинства – тепле жовте світло, що осяває всю кімнату. Мабуть тому не можу зараз терпіти напівсвітло: 25-тки та 40-вки. Або темно, або видно. Інакше – дихати важко від напівсвітла.

Наступний запах – це запах книг. Як нових, щойно куплених, ще невідкриваних. Так і старих, потертих, сто разів перечитаних. В нас самих було повно книг, та я їх прочитала всі за пару років. У всякому випадку більшість: казки, поезію, містику. А потім почала десятками приносити книги з бібліотек. Тож книга супроводжувала мене постійно – вдень, ввечері. А в вихідні дні, то зранку і до пізнього вечора. Зазвичай, на дивані читала. Бувало таке, що книги Дюма за 2-3 дні прочитувала. А ще – були ігри з книгами. Вони ставали підручниками, будинками, меблями, асфальтованою дорогою…

Два запахи в домі. А ще є ті, які не в самому домі, але поруч і пов′язані з ним. І з осінню. Запахи дитинства

Запах опалого листя і осіннього дощу. Разом, бо рідко видавалась суха осінь. В нашому дворі було досить дерев, щоб в жовтні все вкривалося листям. Хоч щодня прибирай – його не меншало. Величезний ясокор – на той час найвище дерево, що я бачила. Вище п′ятиповерхового будинку. Його листя пахло особливо – терпко, але м′яко. Відтоді запах ясокору асоціюється з домом і затишком. Це було старе-старе дерево з вигнившою серцевиною. Я, років в 6-7, могла там поміститися в повний ріст. Добре дерево, яке дало притулок пасльону. Поряд з ним (за кілька сантиметрів) з одного боку росла алича, а з другого – бузина. До речі, перший кущ, на який я задерлася. Ще – верба перед самим крильцем. Її віти вкривали дах будинку, від чого на ньому почав рясно рости зелений мох. Ще одна алича – вже іншого сорту. І звичайний клен з гірким смаком та гірким запахом. Далі – яблуні, шовковиця, берези, вишні… Жодного з цих дерев більше не існує.

Четвертий запах мого дитинства – болото. Мій будинок хоч і знаходився в центрі міста, та за 10 хвилин ходьби було болото. Точніше – берег річки, поросший болотною рослинністю: вільха, очерет, а сама вода – ряскою. Там не було людей. Зате біло красиво і зелено. Росли ті рослини, яких більше ніде я не бачила. Саме там, мабуть, почали з′являтися мої найперші фантастичні та міфологічні образи. Багатьом, знаю, запах болота огидний. Кому – що. Для мене це ще один запах дому. Там був острів любові. Насправді – напівострівець з кількома вербами та вільхою. Навесні він повністю вкривався жовтими калюжницями, а восени – листям. На болоті були водоспадики, гори, впадини, озера… Я там вивчала лікарські рослини. Вдома читала про них в книгах, а на болоті шукала їх. Знала назви кожної травинки там, кожного куща чи дерева. А деяким навіть давала імена. Болото – це той світ, де я могла бути, ким захочу, бути, де захочу. Там не було обмежень моїй фантазії. Але цього болота вже також не існує.

Ці запахи і образи дому давали мені в дитинстві затишок, тепло, безпеку. Там відчувалась любов. Розпалена груба, книги, опале листя і болото – світ, в якому я виросла. Світ, в кому виросло все, що зараз викладається на папір.

Де цей світ був? Так, саме був. Будинок стоїть. Але тільки стіни. Дерева всі зрубані. Болото перерите і закрите двохметровими заборами. Цей світ залишився лише в моїх спогадах. Навіть фото нема, адже в той час в мене не було фотоапарату. Той світ розташовувався за адресою, якої також вже нема: вул. Леніна, 6/1. Номер телефону 21-640.

Категорія: Статті на різні теми | Додав: Margota (01.11.2015)
Переглядів: 458 | Теги: осінь, образи минулого, запах, ностальгія, Дитинство | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar