Головна » Твори » Казки » Короткі казки

Народжений повзати літати не може

Хтось поворухнувся у траві. Це була зелена істота з багатьма ніжками. Воно звідкись повзло. Його личко було розгубленим і печальним. Істота щось шукала і не могла знайти. Побачивши павучка, воно пришвидшили кроки. 
- Чого тобі? – павучок сердився, адже був зайнятий – ткав павутину. 
- Скажіть, ви не знаєте, хто я? 
- Звідки я знаю, хто ти? У батьків спитай. Йди, мені ніколи. 
Опустивши голову, зелена істота поповзла далі. Зустрівши мураху, вона задала таке ж питання. Але не отримав відповіді. Раптом він подумав: „Може, я залізу на квітку, то побачу таких, як я.” І істота стала повзти вверх по стеблу. Та подув вітер і вона, не втримавшись, впала на землю. 
- Дивись куди падаєш! Так можна і вбити когось. 
Істота обернулась і побачила біля себе маленького жучка. 
- Пробачте, мене вітер скинув. 
- Та нічого. Я – світлячок Промінчик. А ти? 
- Я не знаю. 
- Як не знаєш? – здивувався світлячок. – А хто твої батьки? 
- Не знаю. Шукаю таких, як я. 
- То ти сирота! Не переживай, бідненький. Я, мабуть так і буду тебе звати. Знаєш, у мене є дядя Черв. Може, ти його родич? Ходімо. 
І вони пішли до нори. 
- Дядя Черв! Дядя Черв’як! 
- Промінчику, чого тобі? – в норі з’явився дощовий черв’як. 
- Дядя Черв, це мій друг. Він не знає, хто він такий. Може, черв’як? 
Дядя Черв уважно подивився на Бідненького і сказав: 
- Ні, він не черв’як. У нього є ноги. Може, сороконіжка. 
Друзі відправилися до сороконіжки. Коли прийшли, Промінчик покликав: 
- Тьотя Ніжка! 
Із невеличкого дупла висунула голову тьотя Ніжка. 
- Що ти хочеш, Промінчику? – спитала вона. 
- Тьотя Ніжка! Це Бідненький. Ти не знаєш, хто він? Може, сороконіжка? 
Сороконіжка поглянула на зелену істоту і відразу ж відповіла: 
- Ні. Він зовсім на нас не схожий. Я не знаю, хто він. 
Промінчик і Бідненький не знали, до кого ще можна звернутися. Тому просто йшли, доки не втомилися. Вони зупинилися на полі, вкритому квітами і травами. 
- Як тут гарно! – вигукнув Промінчик. 
- А яке блакитне небо! А хто це літає, як птахи? 
- Це метелики. 
- Я так хочу літати… 
- Народжений повзати літати не може! – крикнула бабка, що якраз пролітала між ними. 
- Не слухай її. Вона зла. 
- Ні, Промінчику, це лише мрія. Поглянь на мене: я повзаю, у мене не має крил. Тож літати я не можу. Та зараз я хочу спати. 
Бідненький ліг і вкрився м’якою ковдрою з головою. Настав ранок, та він не прокидався. І наступного ранку також не встав. Промінчик вирішив, що його друг захворів. Тому ввесь час був біля нього. Так тривало більше місяця. Та ось ковдра зарухалась, відкрилось і з нього вилетів прекрасний метелик. 
- Що зі мною? Невже я літаю? Промінчику, поглянь на мене – я літаю! 
- Ти й справді метелик! Тепер ти вже не Бідненький, ти – Щасливий, бо збулася твоя мрія. 
За цей місяць і у Промінчика виросли його крила. Тож змахнув ними і вони вже разом літали в небі.  

Категорія: Короткі казки | Додав: Margota (20.10.2015)
Переглядів: 613 | Теги: Дружба, мрії | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar