Головна » Твори » Казки » Пори року

Холодний Вітер

Осінь була сумна. Вона не раділа сонцю, квітам, теплу. В її душі панувала туга, дощі та мряка. А все – через Літо. Вона кохала його, а він покохав Весну.

Не змогла більше Осінь пробуджувати природу, готувати до приходу Літа. Зима запропонувала їй підготовлювати землю до приходу холодів. Осінь погодилась. По її стану було легше посилати дощі та вітри, ніж квітчати поля з лісами.

Перші роки були важкими. Щойно Осінь приступала до справ, землю огортав холод. Лилися часто дощі, чорні хмари постійно вкривали небо. Дерева швидко жовтіли і скидали листя. А Осінь в сумній сірій порожнечі чекала Зиму.

Пізніше в Осені з′явилися помічники – Вересень, Жовтень і Листопад. Вересню сподобалась Осінь. Хоч і не була вона зараз тієї відомою рудоволосою красунею, та душа її не змінилась. Лише вкрилась шрамами. Вересень дарував їй квіти і осявав сонцем небо, огортав теплом. Намагався показати всю красу природи та життя. Але Осінь на це не реагувала. Могла інколи посміхнутись. Та весь цей позитив не радував її. Коли в душі бурі і грози, важко радіти сонцю.

Жовтень силкувався розрадити свою подругу яскравими барвами, красивим листопадом, візерунками килимів на землі. Та для Осені це була ще одна болюча про втрачене щастя…

А от з Листопадом знаходила спільну мову. Розуміли одне одного. Разом вони сумували. Адже Листопад також втратив кохання. Годинами розмовляли або мовчали, гуляли по землі або спостерігали за нею з висоти польоту. З Листопадом Осінь нарешті могла виплакатися, вилити свій біль і горе. А він її розумів, підтримував. Як і вона його.

З часом Осінь вже могла порадіти теплу Вересня та яскравості Жовтня. Життя продовжувалось. Час, може, й не лікував, та нові події віддаляли біль.

Холодний Вітер літав по землі. Не було в нього притулку. Ніхто ніде його не чекав. Навпаки – звідусіль гнали його, проклинали. Налетить Холодний Вітер серед Літа – піде сильний град. Прилетить навесні – випаде давно забутий сніг. А взимку – завірюхи, хуртовини, снігопади… Зима не гнала його, та люди не чекали. Їм вистачало Північного Вітру.

Якось заявився Холодний Вітер в час, коли земля була у володінні Осені. Готовий до прокльонів, скандалу і вигнання. Осінь відчула його присутність. Тільки от вона заспокоїлась. Від подиху Вітру її біль вщухав, охолоджував роз′ятрену душу. Його холод рятував, дарував свіжість і прохолоду.

Не встиг ще Холодний Вітер награтися, наробити шкоди, як його знайшла Осінь.

- Привіт, - дівчина стояла перед ним. Вже без болю в душі, з яскравішими очима.

- Привіт, - зупинився Вітер. «Так швидко,» - розчаровано подумав він.

- Це мій час. Чому ти тут?

- Бо більше нема де.

- А Зима?

- З нею Північний Вітер. Я там зайвий.

- А в мене нема свого вітру.

Холодний Вітер не повірив почутому. Це натяк, щоб забирався? Чи пропозиція залишитися?

- А він тобі потрібен?

Осінь знизала плечима. Чи потрібен їй вітер – не знала. Та знала, що їй потрібен саме цей Вітер, поряд з яким зникає біль, стає так затишно і спокійно.

- Хочеш допомагати мені?

Холодний Вітер стримано кивнув, хоча в середині задихався від радості. Невже він комусь потрібен? Невже зможе зробити щось корисне?

Осінь почала показувати йому свої володіння.

Відтепер щоранку Холодний Вітер у Вересні нагадував про прихід Осені. Легенький холодок, свіжа прохолода. Та це давало людям зрозуміти: Літо закінчилось, балом править Осінь.

Завдяки прохолодному подиху Вітру, Осінь стала забувати свій біль. Вже раділа квітам, посміхалась сонцю і насолоджувалась останнім теплом. Та все ж для Вересня її серце залишалось закритим. Як не намагався, та душа Осені ніяк не могла повністю зануритися в його позитив.

В Жовтні Холодний Вітер брав на себе ще й вечори та ночі. Інколи приносив іній і паморозь. Легко і плавно зривав з дерев листя, вкривав ним землю. Час від часу влаштовував осінні бали. І все кружляло, звивалось, танцювало… А Осінь раділа. Біль відступив, спогади потьмянішали. Вона починала жити: веселитися на балах, милуватися яскравими барвами, вишивати ковдри для землі.

В Листопаді ж Холодний Вітер ставав повновладним царем. Робив, що хотів. Було байдуже, що скажуть люди. Головне, - що скаже Осінь. Він лякав завиваннями, стукав вітами у вікна, приганяв дощ та мокрий сніг, зривав останнє листя, вкривав небо свинцевими хмарами. Все це лягало на зранені душі Осені та Листопада. Заради них Холодний Вітер старався. І вони веселилися втрьох.

Осінь все більше прив′язувалась до Холодного Вітру. І під кінець свого правління землею зі здивуванням зрозуміла, що кохає. Стало страшно. А раптом вона йому не подобається? А раптом потім знайде іншу? А раптом…

Від думок та переживань знову змарніла. Прохолода її вже не радувала. Навпаки – викликала тривогу. Вітер це бачив, та не розумів причини. Він дарував Осені квіти, влаштовував бурі. Та все дарма.

Вкотре прийшов до палацу Осені. Ледве знайшов її там. А вона сиділа на балконі, незважаючи на холод і мряку, дивилась на свій голий сад, про щось розмірковувала.

- Ось ти де, - промовив Вітер і подав ї букет жовтих хризантем – найпізніший сорт, який досі цвів.

Осінь мовчки прийняла дарунок. Посміхнулась. А він сів поруч, взяв її руки.

- Як тебе розрадити?

Знизала плечима.

- Може, ти здогадалась. Тому й сумна. Я все розумію: холодний, неприємний, проклятий… І покохав тебе. Не чекаю взаємності, та хоч не проганяй, - видихнув Вітер.

Осінь здивовано дивилась на нього. Що він говорить? Невже правда? Замість відповіді, міцно обняла його.

- Ні за що не прожену, - прошепотіла.

Вітер обійняв її. Довго ще так сиділи. І всі слова були зайвими.

Звідтоді вони завжди разом: Осінь і Холодний Вітер. Щасливі. Вони допомагають збирати врожай, готуватися до холодів. Разом вкривають землю теплою ковдрою з опалого листя, співають світу вітрову колискову. І земля під дбайливим піклування закоханих засинає до Весни.

Категорія: Пори року | Додав: Margota (06.11.2016)
Переглядів: 302 | Теги: осінь, любов, вітер | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar