Головна » Твори » Казки » Пори року

Останній сніг

У Зими народилося два сина – Перший сніг і Останній сніг. Хлопці часто сперечалися між собою хто з них кращий і важливіший. Сьогодні вони теж, сидячи в саду, говорили на цю тему. 
- Мама, коли посилає мене, повідомляє, що скоро прийде на землю. А ти для чого їй здався? – казав Перший сніг. 
- Як це для чого? – здивувався Останній. – Коли вона посилає мене, то прощається із землею і нагадує людям, що через рік знову прийде. 
- Ти завжди невчасно: люди проклинають тебе. Тобі все одно? 
- Ні, не все одно. Але ти теж часто приходиш рано. Як минулого вересня. Тобі тоді подякували? 
- Звичайно, ні. Але мені хотілося їх позлити. А тобі дуже важливо, щоб тебе любили люди. Бо вони ніколи тобі не раді. 
- Це не так! – крикнув Останній сніг. – Є люди, які радіють, коли я приходжу. 
- Кілька. А мені радіють майже всі. 
- Ти лежиш максимум один день. І швидка радість змінюється швидким розчаруванням. А в моєму випадку – навпаки. Тим паче, я вкриваю все, а ти – лише траву. 
- І все одно мене люблять більше. І чекають. А тебе ніхто не чекає, бо не знає чи з’явишся ти взагалі, розсміявся Перший і пішов. 
Замислився Останній: навіщо він потрібен? Так, звичайно, він виконує свою роботу. Але це нікому не приносить ні радості, ні щастя. То навіщо йому жити? Навіщо мати його народила? 
- Чого ти засумував? – пролунав сніжний голос. 
- Мамо… 
Зима сіла біля нього. 
- Я відчула, що тобі погано. Що сталося? 
- Мамо, навіщо мені жити? 
- Сину, ти ж… 
- Я знаю, що потрібен тобі. Але більше мене ніхто не любить. 
- А тато, а брат? 
- Та хіба Перший мене любить? 
- Звичайно. Він просто боїться показати це. 
- А люди? 
- Люди… Вони ніколи не цінять того, що ми для них робимо. Але ж Першому вони радіють, а мене проклинають. 
- Це так. Бо коли випадає Перший сніг, то люди скучили за мною. А коли ти – я їм уже набридла. Вони радіють Першому, бо бачать його красу – білий сніг, якого вони так давно не бачили, і не розуміють, що далі прийду я із Морозом і Північним вітром. А тебе проклинають, бо вже надивилися на білий сніг, їм хочеться тепла. А тут приходиш ти і нагадуєш про мене. Люди вже не здатні бачити твоєї краси, попрощатися із снігом, із зимою. 
Останній нічого не відповів. 
- Я тебе не переконала? 
- Переконала. Але я все одно хочу, щоб мене любили. 
- Навіщо тобі люди? Більшість із них тупі, недалекі. У нас тебе цінують, поважають. А ти бачив як Веселка на тебе поглядає? 
Останній сніг махнув рукою. 
- Я хочу, щоб мене полюбили люди, мабуть, через те, що я наполовину людина. 
- Походи тоді між людьми. Не один день, а скільки захочеш. Може, щось знайдеш. 
- Але ж це не мій час. 
- Це мій час і я тобі дозволяю. 
Того ж вечора відправився Останній сніг до людей, у їх міста. Всюди лежав сніг, сяючи під жовтими очима вікон і ліхтарів. Десь недалечко шуміла річка. Він ходив між людей, а його ніхто не помічав. Ні, він не був невидимий. На нього просто ніхто не звертав уваги. Останній прикликав сніжинки і вони м’яко лягали на будинки, дерева, дорогу. 
- Останній сніг… 
Він обернувся. Та його ніхто не кликав. Дівчина дивилася в небо, ловлячи руками сніжинки, і шепотіла: „Останній сніг”. 
- Чому – останній? – наважився запитати. 
Дівчина подивилась на нього, оцінюючи і вирішуючи, - відповідати чи ні. Побачивши, що він не жартує, сказала: 
- Бо останній. 
- Ти вважаєш, що снігу більше не буде? 
- Буде. Але цей сніг – останній. 
- Як ти зрозуміла, що цей сніг останній? 
- Бо тільки останній сніг так красиво все вкриває – рівно і все. І несе із собою такі почуття… Важко описати. Радість і одночасно сум прощання, а ще здивування і… Не знаю. Чистота чи що. І спокій. 
- Але ж люди не люблять останнього снігу. 
- Люблять, але не розуміють цього. Останній сніг дає можливість востаннє відпочити перед весною. І хоч вони бурчать, що сніг заважає, та раді відпочинку. Вони бояться зізнатися в цьому навіть собі. 
- Але Перший сніг люди люблять більше. 
- Не більше, а по-іншому. Це як зустріч із другом, якого давно не бачив. 
Запала тиша. А сніг все летів і засинав на чому прийдеться. 
- А хто важливіший – Перший чи Останній? 
- Вони обоє важливі: без першого снігу не було б останнього, а без останнього – першого. 
- А хто з них найкращий? 
- Мені більше подобається останній. Та й перший. А як тебе звати? 
Та Останнього вже не було: він був удома. Нарешті зрозумів навіщо живе. І нарешті усвідомив, що любить брата. Він помирився з Першим, переповівши йому розмову з дівчиною. Більше вони не сварилися з приводу того, хто з них найважливіший і найкращий. 

Категорія: Пори року | Додав: Margota (05.03.2016)
Переглядів: 473 | Теги: Останній, Перший, сніг, Брати, любов, зима | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar