Головна » Твори » Казки » Короткі казки

Сонечко

Одного разу сталося чудо: пригріло сонце і розцвіла ще одна квітка. Вона народилася серед соняшників і негайно була ними названа теж соняшником. Квітка росла і роздивлялася навколо себе. Стільки у світі є незнайомого і незвичайного. „Що це зелене навколо мене? Що там виблискує в далині? Що то вночі світить на небі?” 
Таку цікавість побачили інші соняшники і сказали: 
- Ти – соняшник. Тож дивись на сонце. І нічого зирити по сторонах. Нема там нічого цікавого. 
Сонечко спробував дивитися тільки на сонце. Але ось воно сховалося за хмарку, а поруч пролетіла пташка. Треба ж подивитися куди вона летить! 
Минув місяць. А Сонечко ніяк не хотів виправлятися. Все запитував: 
- Хто то? Що то? 
А йому завжди відповідали: 
- То сонце. Бо немає на землі нічого, крім сонця, землі і нас. 
Сонечко чомусь зробилося сивим-сивим, як осінній дощ. Дмухнув легенький вітерець і Сонечко відчув, що летить. Спохватилися соняшники: 
- Ловіть його! Соняшники не літають. 
Та Сонечку вдалося втекти від величезних листків-рук соняшників. І спокійно летів. Раптом відчув, що хтось його тримає. Він озирнувся, але нікого не побачив. Та ж тут хтось є! І не тримає, а підтримує. 
- Хто це? – спитав Сонечко. 
- Вітер, - почув він. – Я спостерігав, як ти боровся за свободу із соняшниками. І я тобі пропоную вибрати місце, де ти знову проростеш. Скажи – де, і я тебе туди віднесу. 
- Але як я можу сказати? Я ж нічого не бачив. 
- То побачиш. 
І Вітер поніс його до жовто-зеленого поля. Воно все було вкрите жовтими квіточками. 
- Хто це? – знову спитав Сонечко. 
- Як хто? Ти що, ніколи себе не бачив? 
- Ні. Навіщо? Я бачив інших соняшників. 
- Але ти не соняшник. Ти – кульбабка, такий же, як і всі на цьому полі. 
І враз Сонечку стало так тепло і добре на душі – він немає нічого спільного з тими занудами. 
- Вітре, а що то виблискує? 
- То річка, - і Вітер поніс Сонечка до води. Сонечко замилувався красою чистої води. 
- Сонечку, чи не хочеш ти тут залишитися? – запитав Вітер. 
Так, йому хотілося. Але й світ побачити хотілося. 
- Ні, я хочу побачити більше. 
- Добре, - згодився. 
Вітер нахилився до річки і зачерпнув долонею води. Вмився. А вода полилася на поле свіжим дощем. Вітер сховав Сонечко від крапель дощу, і вони полетіли далі. 
Вітер показував гори, озера, болота, поля, степи, моря… Все було красиве, гарне, чудове. Але чомусь серце не лежало до цих країв. Вилетівши з лісу ввечері, Вітер сказав: 
- Я хочу поспати. 
- Але ж ти ніколи не втомлюєшся! – здивувався Сонечко. 
- Не втомлююся, та спати люблю, дивитися сни. 
Щось привернуло увагу Сонечка – яскраві вогні. 
- Вітре, що то таке? 
- Місто, - позіхаючи мовив той. 
- Віднеси мене туди. 
Та Вітер уже спав. Лиш крізь сон пообіцяв: 
- Завтра. 
Ледве дочекавшись ранку, Сонечко розбудив Вітра. І він поніс його в місто. 
Як Сонечку цікаво! Парки, фонтани, алеї, палаци… 
- Я понесу тебе до королівського замку. 
І відніс. Все таке пишне, святкове. На клумбах квітнули троянди. 
- Хочеш тут залишитися? – вкотре за час їхньої подорожі спитав Вітер. 
Так чудово і красиво, та… 
- Ні… 
- Тоді линьмо у замок. 
Вони залетіли через вікно у кімнату. Це була дитяча. У ліжку спала дитина – світловолосий краснощокий ангелочок. Раптом двері відчинилися і в кімнату зайшла жінка. Вона розбудила дитину. Коли дівчинка зрозуміла, що сталося, то крикнула: 
- Як ти посміла мене розбудити? Хто тобі дозволив? Геть! Забирайся, щоб я тебе не бачила! 
Жінка заплакала і вибігла з кімнати. 
- Хто це? – спитав Сонечко. 
- Дочка короля. 
- Та ні. Жінка. Хто вона? 
- Не знаю. Я на неї ніколи не звертав уваги. 
- Полетімо за нею. 
І вони полетіли. Жінка, коли вийшла із замку, витерла сльози і пішла додому. А Вітер і Сонечко – за нею. Жінка нарешті зайшла в будинок, піднялася на горище. Сонечко побачив, як вона кинулася до своєї дочки. Та була хвора і лежала в ліжку. Дівчинка була настільки худа, що, здавалося, переламається. І раптом серце Сонечка забило жаркий ритм. 
- Я хочу залишитися тут. 
- Тут? – здивувався Вітер. – Ти нехтуєш свободою? 
- Ні. Тут я буду вільним. А в королівському замку був би рабом. Хочу тут залишитися, бо знаю, що саме тут потрібен, що тут мені зрадіють. 
- Гаразд. Ти вибрав. Я посаджу тебе у он той горщик на вікні. 
Вітер посадив Сонечко туди. 
- Ти будеш мене провідувати, приносити дощ? 
- Авжеж, - пообіцяв Вітер і вилетів з кімнати. За ці дні він прихилився до Сонечка. На вулиці заплакав сизим дощем. І Сонечко проріс. 
Скоро дівчинка побачила його. Розповіла матері. І за допомогою кульбабки вона вилікувала свою дочку, адже ця рослина дуже цілюща. Пізніше жінка почала продавати ліки, зроблені з кульбаби. Звідтоді вони зажили в достатку.   

Категорія: Короткі казки | Додав: Margota (21.08.2016)
Переглядів: 369 | Теги: вітер, Кульбаба, свобода, Соняшник | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar