Головна » Твори » Статті і роздуми » Пізнаючи Україну. Подорожі

Пізнаючи Україну. Борзна

Борзна – моє рідне місто. Тут я народилась і виросла, а не приїжджала спеціально, як це було з іншими місцями в Україні. Визначних пам'яток тут не має. Зате є красиві та цікаві місця, про які й хочу розповісти.

Всі фотографії можна побачити тут.

Почну з центру міста, адже всі автобуси та маршрутки зупиняються саме на площі.

Отже, площа. Багато хто називає її найбільшою міською площею в Чернігівській області. Проїзд площею заборонений. Саме на ній розташовуються гастролюючі цирки та влаштовуються концерти.  З одного боку до площі примикає Будинок культури з пам'ятником Невідомому солдату (Загиблим під час Другої Світової війни), вічним вогнем, який, здається, ніколи не горить, та пам'ятником Афганським воїнам. Під час війни, звільняючи місто, загинуло 9 воїнів. Їх поховали поряд з площею. До недавнього часу височіли пам'ятники цим солдатам. Але кілька років тому, створюючи пам'ятник Афганцям, пам'ятний знак та  монументи були знесені.

Трохи далі – універмаг, будинок яскравого салатового кольору.  За ним – їдальня, Будинок міської адміністрації. До 2014 року перед будинком стояв Ленін з піднятою рукою. Тепер на місці постаменту – шини, прапор та фото Небесної сотні. Правіше видніється будинок пошти. Через дорогу – гастроном. Насправді зараз там продається багато чого, але не продукти. За радянських часів та в 90-х там дійсно був гастроном.

Навпроти Будинку культури, через площу, - сквер. Кілька років тому в ньому поставили фонтанчик. За сквером – супермаркет. Один-єдиний на все місто.

А зараз можна й пройтися. Одна з головних вулиць міста – Незалежності. Порівняно недавно ця вулиця носила назву – Леніна. Якщо йти від площі до автовокзалу, то по праву руку розташовуватиметься готель, будинок банку, а нині – суд. По ліву – Ощадбанк. А далі – жилі будинки. За винятком кільком магазинів.

Хвилин 10 – і ми вже на березі річки Борзенки. Досить широкої. Навесні та восени на ній плавають лебеді – відпочивають між перельотами. Береги зелені, обсаджені деревами. Влітку розростається берегами рогіз та очерет. Красиво. Але купитися я б не радила.

Повернувшись трішки назад, звернувши на вулицю О. Десняка варто зайти до Борзнянського державного сільськогосподарського технікуму. Архітектурою технікум не вразить. Зате вразить парком. В ньому – десятки сортів бузку: від білого до бордового, від звичайного чотирьохпелюсткового до махрового. В травні аромат бузку з технікума можна відчути за сотню метрів. Є там чимало дерев, які для нашої місцевості раніше були дивовижею. Зазвичай там тихо і спокійно (коли нема студентів). На клумбах завжди рясніють квіти: навесні тюльпани, розбиті серця, влітку – троянди, незабудки, восени – айстри та жоржини. А ще – тут легкий спуск до річки. Можна половити рибу чи просто посидіти на березі, милуючись природою.

Далі по вулиці О. Десняка можна дійти до дитсадка – одного з двох, що існують в Борзні. Пройшовши його територію – прийшли до школи. Однієї-єдиної школи, якщо не рахувати кількох початкових на окраїнах. Будинок школи зведений в 1986 році. На її території – повно рясно засіяних квітами клумб. До школи примикають стадіон, де в минулому році поставили спортивні тренажери, та парк, в якому пару років тому зробили дитячий майданчик.

Зовсім поруч за школою – за 20-30 кроків – розташована гімназія. Будинок зведений ще в 1912 році. За понад століття існування тут розміщувалися чоловіча гімназія, профтехшкола, педагогічні курси, семирічна школа, початкова школа. З 2000 року гімназія стала гімназією.

Звернувши з вулиці Б.Хмельницького на вулицю Красносільського, за кілька хвилин можна дістатися до школи-інтернату. Так само, як і з технікумом: не на будинки варто давитися, а на парк. Говорять, що колись там росли троє дубів, під якими писав свої сам Т. Шевченко. Мальовничо і зелено. Навесні тут розцвітають фіалки, калюжниці.

Якщо йти від інтернату прямо, до через 10 хвилин можна прийти до місця, яке в Борзні називають Зарой. Це – місцевий пляж в межах міста, зона відпочинку. Тут посаджені берези, з яких навесні люди збирають сік. А починаючи з травневих свят – влаштовують пікніки. Місце дуже красиве. Але є величезна ложка дьогтю. Не вміють борзнянці прибирати за собою після гулянок. Тож Зарой з Берізками нині дуже нагадують смітник.

А тепер ще раз хочу сказати про Борзенку. Річка блакитною артерією тече через все місто. На її берегах дуже багато красивих місцин. Та от широкою річку робить дамба. Зовсім маленька. З одного боку її Борзенка має сотню, а то і дві, метрів. З іншого ж – добре як набереться 3 метри всього лише.

Мої улюблені місця в Борзні: парки технікуму та інтернату, береги річки, Зарой. Було ще кілька. Наприклад, болото майже в центрі міста. Але нині туди не дістатися.

Та, крім того, що я тут описала і розказала, є ще кілька пам'ятних місць та цікавинок. Зокрема, музей художника О. Саєнка, «Ганнина пустинь» - садиба П. Куліша та його дружини Ганни Барвінок, Свято-Михайлівський храмцерква Різдва Христового, яку з початку 2000-их відновлюють-відновлюють і ніяк не відновлять. Купол поставили – на цьому й закінчилась реконструкція. Ще є церкви на Часниківці та Новому місті (райони Борзни). Є пам'ятники Б. Хмельницькому та Т. Шевченку.

Чимало відомих особистостей пов'язані з Борзною. Жили, працювали, гостили тут. Народились:

- Семен Палій, полковник Фастівського полку, керівник антипольського повстання в 1702-1704 роках;

- Павло Полуботок, наказний гетьман в 1722-1724 роках;

- Андрій Глєбов, генерал-майор франко-російської війни 1812 року;

- Віктор Забіла, поет;

- Володимир Титов, космонавт;

- Михайло Литвин, художник;

- Іван Плющ, голова Верховної Ради України;

- Олександр Саєнко, художник-декоратор, творив соломою.

Навчались або жили:

- Пантелеймон Куліш, письменник, драматург, поет;

- Ганна Барвінок, письменниця;

- Оксана Хожай, співачка, заслужена артистка України.

Гостювали в Борзні:

- Тарас Шевченко, поет;

- Марко Вовчок, письменниця;

- Микола Ге, художник;

- Софія Русова, педагог;

- Андроник Лазарчук, педагог, художник.

Невідмною частиною історії Борзни є Чорна рада 1663 року. Вона була скликана козаками для обрання гетьмана Лівобережної України. Кандидатами на цей пост були Яким Сомко, Василь Золотаренко, Іван Брюховецький. Останній отримав пост гетьмана, а двох своїх суперників стратив у Борзні.

В 2-ій половині 17 ст. в Борзні була зведена фортеця. До наших часів не збереглася. Залишився тільки район в місті з назвою Замок.

Загалом, в місті чимало красивих місць, цікава історія. На жаль, ніхто не подбав про те, щоб перетворити місто на туристичний центр. Адже можна відновити фортецю, як це зроблено в Батурині, зайнятися відновленням існуючих історичних пам'яток, подбати про чистоту в місті та на околицях. Одній людині з цим не справитися, а однодумців поки не видно.

Хтось може сказати, що це смішно – витягувати за вуха та приваблювати туристів лише кількома епізодами в історії. Що ж! Село в Закарпатській області – Колочава – не може похизуватися навіть 10 частиною тих історичних подій, що відбувались в Борзні. Та при цьому там щодня десятки, а то й сотні туристів. І вони приїжджають до села не тільки заради гір та шафранів навесні. А все тому, що кілька людей зібралося, створили музеї, поставили пам'ятники, дали рекламу. І постійно підтримують привабливий вигляд села.

Тож… Я люблю своє рідне місто, але не люблю те, що з нього зробили люди.

Категорія: Пізнаючи Україну. Подорожі | Додав: Margota (09.04.2017)
Переглядів: 447 | Теги: історія, Рідне місто, природа, церкви | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar